Змайстрував водопровід з могильних хрестів
Невигадана історія

Змайстрував водопровід з могильних хрестів

30 серпня 2020, 22:00
0
0
Сподобалось?
0


Коли Марта виходила заміж за Петю, чула, що він – дивакуватий хлопець. Та тим пліткам не дуже вірила. Чудаками називала тих, хто в деталях розказував, як Петро вкрав у сусіда півня, щоб той його курочок потоптав – та ж вдома у нього є свій когут. Чи як голим задом сів на будяк, аби виграти якийсь там дурний спір. «Та скільки вже на нього можете брехати! – сердито гаркнула біля церкви, як почула балачки про те, що її чоловік ночами на кладовище лазить. – Язики вам не повідпадають?»

Не минуло й тижня, як в хату постукав дільничний:

– Петро Васильович тут живе?

– Тут, – відповіла Марта. – Але його вдома немає.

Петя зранку мотоциклом поїхав в ліс по ягоди й мав вернутися аж під вечір.

– Щось сталося? – перепитала жінка у поліцейського. – Може, я вам чимось допоможу?

– Розумієте, з цвинтаря хтось покрав металеві хрести, з кількох могил. І люди свідчать, що…

– Та дістали ті люди! Ви бачите в мене під хатою хрести? Може, я їх на городі замість опудал виставила? Та вже геть сил нема з тими побрехеньками – роблять з мого Петьки дурня.

– Заспокойтеся, жіночко, все буде добре – ми у всьому розберемося, – пробував переконати дільничний, та Марта кипіла.

– То, мабуть, чийсь чоловік-алкаш на брухт здав, а вони: «Петька, Петька…» У нас молода сім’я, хороша – маємо двох маленьких діток. Зараз хатину до ладу приводимо: вікна поміняли, воду ось-ось дотягнемо – не треба буде більше відрами носити. Ну нащо нам ті хрести?

– А живете за що? Десь працюєте?

– Я – ніде, бо діти маленькі. А Петя ходить по підробітках всяких, щоб копійка була. В нас тут, у місті, і по сусідніх селах. Кличуть його то дах крити, то плитку класти. Він в мене все вміє.

Дільничний покрутився на обійсті, заглянув за хату і пішов. А Марта ще довго посилала гнівні флюїди в бік надо­кучливих пліткарок.

***

– Петю! Скажи мені, коли ти їм всім роти позатикаєш? – взявши руки в боки, ввечері розійшлася Марта не на жарт. – Вже у поліцію нас здали. Уяви, нажалілися, що ти ночами по цвинтарях ходиш і хрести викопуєш. Ще б сказали, що прибульцям там аеродром робиш. Що за люди, ну, що за люди у вас. Казала мені мама, щоб ми в неї жили в селі, а ти: «Краще хай на краю, але в місті. Там бабина хата стоїть порожня, буде нам в ній добре»… Страх як добре, Петю!

Вона гримнула дверима й пішла в кімнату до дітей. А Петька, так не вставивши й слова, мовчки помив після вечері посуд і вперше за п’ять літ подружнього життя спав сам.

***

Зранку робота не ладилася. Марта дивилася крізь вікно, як чоловік сердито складав якісь трубочки, зварював їх, потім наново розрізав і знову зварював. Не виходило – кидав ними об землю, лаявся сам до себе. Але в хату не йшов. Водопроводу лишалось прокласти якихось п’ять метрів, та за кілька днів Петі не вдалося просунутися ні на сантиметр. Знову марно провозившись до вечора, він від злості геть налився багрянцем й нагадував бика, якому під носом махають червоною ганчіркою. Тільки замість шмати у нього перед очима були ті кляті труби.

– Та годі, – пожалівши чоловіка, вийшла Марта з хати й обняла його. – Завтра стань робити щось інше, а водопровід почекає ще трохи.

– Ні, завтра таки я його доб’ю! – сердито буркнув він. – Певно, трубки замалі – спробую дістати більші.

Й справді, наступного дня Петя, весело наспівуючи свою улюблену мелодію, закінчував роботу й увечері зробив пробний пуск води.

– Люблю тебе, мій майстрику, – шепотіла на вушко коханому Марта.

Вона нарешті не надриватиме рук, соваючи від криниці відра.

– А смачна яка! – випивши першу кружку, що набігла з крана, налила собі ще.

***

Всю ніч Марта крутилася, а на ранок почало різати від болю живіт й погнало жінку в туалет.

– Певно, щось недобре з’їла, – сказала чоловікові. – Але ти не переживай, їдь, де мав. Я таблеточку вип’ю.

Та біль не вщухав, а в туалеті з неї йшла вода. З обіду жінка вже була настільки знесилена, що не могла з ліжка підвестися, а на лобі проступив холодний піт.

– Тосику, – з останніх сил вона покликала старшенького сина. – Біжи до тьоті Валі, скажи, що мамі погано, хай прийде.

А маленький Івасик повзав по ній, бо ще не вмів ходити.

Сусідка, коли побачила, в якому стані Марта, в долоні сплеснула:

– Та ти ледь жива! Я викликаю швидку.

***

Цілу ніч Петро сидів біля дружини у реанімації. Тримав за руку, плакав, цілував. І шепотів: «Це я винен…» А на ранок Марти не стало.

Чорний від горя чоловік ледве волочив ноги до хати. А треба ж було ще все організувати та купити для похорону. Не хотілося нічого. Тільки впасти біля Марти і, як вона, лежати мертво.

Коли мали виносити з хати домовину, Валя запитала в Петі, де можна знайти ще дві табуретки, бо бракувало.

– В сараї за хатою, – байдуже мовив він.

За мить вона повернулася, тримаючи щось під кофтинкою.

– Що це? – простягнулася кілька металевих табличок з іменами та датами життя і смерті.

– Ех, – махнувши рукою, відвернувся Петя і заплакав.

Це були таблички з вкрадених хрестів.

Експертиза показала, що Марта померла від води. Знайшли в ній якісь отруйні речовини. Вони могли попасти з металом, який, як виявилося, Петя справді притягнув з кладовища…

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися