Щоб збудувати хату, тричі виходила заміж
Невигадана історія

Щоб збудувати хату, тричі виходила заміж

6 вересня 2020, 22:00
0
1
Сподобалось?
1

Орися була дівкою видною. Хвилясті коси кольору міді та ясно-голубі очі притягували погляди не лише юнаків, а й дорослих чоловіків. Та всі вони їй були байдужі. А Вадик, єдиний, з ким хотіла бути, кого кохала усім серцем, між іншим якось сказав: «Не бути нам разом, Орисько! Я в бідноті жити не хочу. Женюся на жінці з хатою».

Боляче різонули ці слова коханого, але вона мовчки ковтнула сльози. Хотіла викинути Вадика зі свого серця, та ніяк не могла. І тоді у її милій голівці визріла думка: «Йому потрібна хата? Значить, буде!» 

Легко сказати, але важко зробити. У батьків, крім неї, ще четверо діток-школярів. Всі вони туляться у невеличкій хатині. Скільки Орися себе пам’ятала, батько мріяв поставити нову. Але на неї не було грошей. Сама вона працювала у колгоспі бухгалтером. На зарплату хороми не зведеш. А Вадик тим часом на очах у всього села став підбивати клинки до Лєнки. Вона була єдиною донькою в голови колгоспу, жінка його працювала у сільмазі. Жили у величезному будинку. Вадик як майбутній зять батьків Лєнки не влаштовував. Навіщо їм голоту в дім брати? До того ж, ніхто у селі не знав, хто його тато. Мати його нагуляла. Але ж гарний був, зараза. Дівки за ним так і упадали. І веснянкувата та товстенька Лєнка не була винятком. Вона такі істерики вдома влаштовувала, коли батьки починали розмову про те, що їй годилося б знайти собі рівню. І хто знає, можливо, Вадик би й став зятем голови, якби не трагічний випадок.

Він працював водієм на колгоспному ЗІЛу. Якось повертався пізно з райцентру, була така темінь, що хоч очі виколи. Та дорога була добре знайома, і Вадик гнав з шаленою швидкістю. Зненацька з лісового шляху виїхав дядько на велосипеді. Вадик не встиг загальмувати – і чоловік загинув на місці. Хлопцеві присудили три роки колонії. З мрією про наречену-багачку Лєнку довелося розпрощатися.

***

Орися ж побачила у тому, що її коханого посадили, свій шанс. За три роки вона встигне побудувати хату! Вже знала, як це зробить.

Коли красуня-бухгалтерка Орися погодилася вийти заміж за сусіда Мішку, люди тільки ахнули. Бо Мішка був старим парубком, паскудним з лиця. Дівчата його сторонилися. Тим паче, ще й був дивакуватим, якимось по-дитячому наївним. У селі люди з нього насміхалися. Одного разу сільському дурнику пощастило – у райцентрі помер його дядько. Оскільки дітей не мав, то все нажите багатство поділили між племінниками. Мішці дісталися «Жигулі». Як тільки Орися це почула, запропонувала парубкові одружитися.

– Тільки от, Мишку, треба ж нам десь жити. Може, власну хату почнемо будувати? Нащо та машина – давай її продамо, – говорила улесливим голосочком. 

Наївний Мішка погодився, і на виручені за «Жигулі» гроші у жовтні залили  фундамент. А вже у листопаді, не проживши разом і трьох місяців, молоді розлучилися. За цей час Орися жодного разу не лягла у подружнє ліжко. Мішку легко було водити за носа. Так він залишився і без жінки, і без «Жигулів». Фундамент заливали на землі її діда.

***

А вже весною село знову гуділо: Ориська заміж виходить за Стьопку. Той тільки-но з Півночі вернувся, де відпрацював вахту. Тож рублики у нього були. Водити за носа, як Мішку, Орисі його не вдалося. Подружній обов’язок довелося виконувати мало не щоночі. Як же це було противно! Вона зціплювала зуби і закривала очі, уявляючи Вадика. Та все було марно. Душу гріло лише одне: стіни хати зводилися швидко. Восени вже й перекрили. Дах зробили неймовірно гарний, з червоної черепиці. Та гроші у Стьопки закінчилися, і Орися стала відмовляти йому у коханні. Той ображався, сердився, став випивати. Хитрій жінці це було тільки на руку. Бо п’яний чоловік був агресивний. Одного вечора вона довела його до того, що він її вдарив. Це був чудовий привід для розлучення. Намарне Стьопка просив вибачення, падав на коліна. Орися твердо стояла на своєму. Чоловік змирився і знову завербувався на Північ.

***

Орисине серце раділо, коли вона дивилася на зведену хатину. Вона була не така, як в усіх. Величезна, простора. Молода жінка вже мріяла, як на другому поверсі облаштує дитячі кімнати. От тільки треба було вікна поставити, ремонт всередині зробити.

Якось наприкінці зими вона затрималася допізна на роботі. Коли поверталася додому, поруч зупинився «бобик». Ним їздив лісник Борис.

«Як же я про нього забула?» – промайнула думка, коли кокетливо погодилася, щоб чоловік її підвіз.

Борис рідко бував у селі, більше часу проводив у лісі. Незвиклому до жіночої уваги чоловікові було легко попастися на її хитрощі. І вже навесні Орися вкотре розписувалася у сільраді.

Коли у хаті стояли вікна, на підлозі лежали дошки, а стіни були обклеєні шпалерами, подружжя розлучилося. Як, чому, про це ніхто не відав. Тільки після того Борис перевівся на роботу до іншого району.

А через пів року з колонії достроково звільнили Вадика.

Коли він йшов із зупинки автобуса, то перше, що помітив, так це нову хату, яка з’явилася у селі.   

– Хто тут збудувався, – запитав у матері за обідом.

– Так це Орися.

Почувши відповідь, ледь не подавився.

Того ж вечора жінка сама прийшла і запросила Вадика оглянути її нові хороми. Ту ніч вони провели разом. А вже через місяць Орися вчетверте виходила заміж. Цього разу була впевнена, що на все життя. Бо по любові.

Марта ДИМИДІВСЬКА 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися