Скрутив цигарки з Біблії – і навернувся до Бога
Невигадана історія

Скрутив цигарки з Біблії – і навернувся до Бога

27 грудня 2020, 22:00
0
1
Сподобалось?
1

Ох і намучилася Віра в перші роки спільного життя з Федею! Втюхалася в кацапчика, коли той служив в армії, а військова частина була неподалік її батьківського дому. Закрутилася любов, а там і маля під серцем забилося. Певно, якби не це, після служби Федя дременув би назад у свою Росію. А так лишився. Розписалися і стали жити у невеличкому містечку на Волині.

Не схотів молодий до вінчання йти

Не таким колись Віра уявляла своє сімейне щастя. Вона виховувалася у люблячій сільській сім’ї, тато шанував маму – ніколи навіть голосу на неї не підвищив. А Федька… Вже у день, коли на розпис йшли, зчинив скандал. Бач, «тьоща» йому не таку сорочку купила. Чого ж мати рідна про сина не подбала? А вона взагалі на їхнє весілля не приїхала. Сказала, що надто далеко добиратися. Не схотів Федька і до вінчання йти. Поплакала Віра, та що вдієш? Доводилося вибирати: або з байстрям лишатися, або погоджуватися на всі умови солдатика…

Після служби в армії чоловік влаштувався на роботу на завод й вибив для сім’ї кімнатку в гуртожитку в місті. Після тихоплинного сільського життя Віра почувалася, наче у гамірному вулику: там кричать, по сусідству п’ють вечорами, на кухню не пробитися. Ще й малий Івась ночами не спав – мусила на руках його колихати, щоб Федьку не злити.

А чоловік весь час був на взводі, бо все вдома його дратувало. І вдягнута жінка не так, і готує «по-сільському», і малий відпочити не дає. Усе частіше став пізно повертатися з роботи. Спочатку думала, що затримується на змінах. Але запах горілки, що тхнула з рота, видавав: пропадає у наливайках. Згодом п’яним став руки розпускати.

Терпіла Віра три роки, а далі взяла малого і в село поїхала.

«Мій Бог – партія»

Не минуло й тижня, як слідом заявився Федя:

– А чого це жінка чоловіка покинула? – гаркнув з порога.

– Тут Віра у першу чергу – моя дочка, а не твоя жінка, – заступився за свою дитину батько. – Не виходить у вас ладного життя, то дайте одне одному спокій.

– Не поняв, – насуплений зять ступив крок до тестя. – Да в нас мати слова проти батька не пікне. Ач, як розпустили дочку!

Здавалося, Федька ось-ось почне бійку. Але тесть випередив зятя і, вхопивши того за барки, спокійно сказав:

– Не знаємо, як там у «вас», – зробив наголос на цьому слові, – бо ні матері, ні батька твоїх не бачили. А в нас – так: або поважай дружину і живіть разом у злагоді, скільки Бог віку дасть, або йди на всі чотири сторони. Віра – не служниця твоя, а дружина. І стався до неї гідно.

Федька не чекав такого повороту – ще ніхто не смів аж так йому перечити. Сів на порозі Віриної хати, закурив. Одну папіросу висмалив, другу, третю… А тоді, трохи заспокоївшись, знову зайшов до хати:

– Добре, бути по-вашому…

Покинув Федя завод і переїхав до сім’ї у село. Став більше біля тестя крутитися. Уже навчився і в полі хазяйнувати, і трактори лагодити. Та й спокійніший зробився. Тільки почне на Віру ні за що гримати – тесть тут як тут, совістить. І ніби все добре. Правда, минали роки, а так жодного церковного свята Федя й не признав. Усе сміявся, що тільки дурні Богу моляться, а в нього свій Бог – партія.

Часом як заюшиться зять, доказуючи свою правоту, аж слина з рота бризкає. Але Вірин батько на те не зважав і дочці не радив. Коли через сварку Федя йшов з дому, втирав їй сльози:

– Господь все справить, от побачиш. Головне, що тебе не ображає. А Бог себе зневажити не дасть.

Сповідь

Якось перед Різдвом, тижнів за два, пішла Віра із сином та батьками до церкви на сповідь. Дорогою назад завітали до кумів. Повернулися додому по обіді.

– Щось зятя не видно, – здивувався Вірин батько.

Змирилися, що той кожну неділю демонстративно виходив у двір й або дрова рубав, або молотком стукав. А то – нема.

– Може, вгомонився, – з надією мовила мати.

– Дай, Боже, – сумно усміхнулася Віра.

Але тільки зайшли в хату – на підлозі знайшли обкладинку від Біблії. Хтось пошматував її і кинув.

– Федя… – зі сльозами на очах впала на коліна Віра. – Ну, таки цього я тобі не прощу.

Вона підняла залишки книги, шанобливо її поцілувала і, поклавши за пазуху свого пальто, вибігла на вулицю.

– Федю! Федю! – сердито гукала, заглядаючи то в хлів, то у курник.

Зайшла і в літню кухню. Там на столі побачила самокрутки – тютюн був загорнутий у сторінки Біблії. У серці закололо від такої зневаги.

– Ну, я тобі… – стиснула зі злості кулаки.

І вже хотіла вийти з кухні, щоб пройтися по вулицях, пошукати, де чоловік вештається. Аж помітила, що його ноги видніються з-під лави.

– Що ти там робиш, Федю? – сердито запитала.

Але він не відповів. Нахилилася, аби ще раз перепитати, бо ж лежав обличчям вниз. Тоді зрозуміла, що чоловік не рухається. Біля нього валялася недотліла самокрутка.

– Мамо, він помер! – закричала й вибігла з кухні.

Підняла на ноги віра

– В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Федя поштиво хрестив лоба. Його обличчя досі було трохи перекошене після інсульту. Якби ще з годину полежав тоді у кухні на підлозі, хто зна, чи й врятували б. А так потроху почав повертатися до життя. Уже заново навчився ходити, міг сам ложку тримати.

– Дякую тобі, Вірочко, – цілуючи руки дружині, щоранку казав.

А тоді хрестив лоба і шепотів молитву. Була вона щира, йшла від самісінького серця. Бо як сталася біда, Федя нарешті зрозумів, наскільки сильною і справжньою може бути віра. Не лише його дружина, кохана Віра, а й віра у Бога.

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися