Наш світ сповнений таємниць і загадок. Одне з найнезбагненніших явищ – стигматизм, коли на тілах чоловіків та жінок дивним чином відкриваються кровоточиві виразки у тих місцях, де у розп’ятого Ісуса Христа були рани від тернового вінця, списа і цвяхів... Залікувати їх не вдалося ще жодному лікареві! Вони так само загадково зникають, як і з’являються. Чому так стається? Відповідь на це запитання ось уже впродовж восьми століть шукають учені.
Загадка XIII століття
Першою історичною особою, що носила на собі знаки страстей Христових і чий випадок був задокументований і визнаний церквою, є італійський святий Франциск Ассізький. Рани на його тілі з’явились у 1224 році під час свята Воздвиження Чесного Хреста. Згідно з легендою, напередодні святому Франциску явився янгол і п’ятьма променями світла висік на грудях, руках і ногах подвижника знаки. Й потекла з них кров так само, як з ран Спасителя, коли кінцівки Ісуса Христа цвяхами прибили до хреста, а один з римських легіонерів ще й ударив Його списом у бік. Надзвичайно відома стигматичка – покровителька Італії свята Катерина Сієнська, яка жила у XІV столітті.
Відтоді такі випадки стали фіксувати в різних країнах. За вісім століть відомо про щонайменше чотири сотні стигматиків, більшість з яких були католиками (майже 70%).
Саме слово «стигмата» має грецький корінь і означає «укол», «рубець», «пляма» або «знак». За часів Римської імперії воно мало дещо інше значення – ним іменувалося клеймо на тілі раба або злочинця. Але після того, як християнство поширилося в Європі, стигмами стали називати лише рани, які отримав Христос під час страти. І з таким значенням слово вкоренилось у релігійному житті. Відомо, що у людей-стигматиків рани бувають різної форми – від невеликих червоних плям до глибоких кровоточивих виразок, а в поодиноких випадках навіть наскрізних отворів. Найчастіше їх мають глибоко релігійні люди, які настільки переймаються ідеями християнства, що можуть відчувати не лише духовні переживання Спасителя, але й окремі фізіологічні моменти. У когось стигмати утворюються час від часу лише у п’ятницю, день розп’яття Ісуса Христа, а в неділю самі собою затягуються і кровотеча зупиняється. В інших виразки не зникають протягом довгих років. Також відомі випадки, коли рани виникали на лобі, немов подряпини від тернового вінця, яким з насмішкою «коронували» Сина Божого перед тим, як розіп’яти. Бувають і на спині – у вигляді хреста чи слідів від батога, яким бичували Спасителя. Цікаво, що такі рани завжди сочаться лише чистою кров’ю і ніколи не гниють. У них не розмножується інфекція, і їх неможливо загоїти відомими людині медикаментами.
З’являються криваві сльози і піт
Відомий стигматик – й італійський святий XX-го століття, благодійник і чернець ордену капуцинів Піо з П’єтрельчини. В нього рани кровоточили впродовж 50 літ! Вони відкрились у 1918 році під час п’ятничної молитви перед Розп’яттям у монастирі Сан Джованні Ротондо і залишалися відкритими аж до смерті – 23 вересня 1968 року. Сучасницею монаха була Тереза Нейман, німецька селянка, яка теж мала стигмати. Її у 20-річному віці після травми хребта паралізувало. Поступово молода жінка не лише перестала ходити, а й почала втрачати зір. Батько привіз із Франції немічній доньці зображення святої Терези з Лізьє. І після молитов до неї бідолашна знову стає на ноги й починає бачити! У Страсну п’ятницю після одужання на тілі Терези вперше відкрилися рани. Відтоді вони з’являлися щочетверга вночі та зникали щонеділі. Весь цей час жінка спала, а коли прокидалася, була у надзвичайно бадьорому і піднесеному стані. Відомо також, що коли у неї відкривалися стигмати, то з очей котилися криваві сльози, а на шкірі було видно крапельки кривавого поту. Поступово Тереза відмовилася від їжі та води й споживала лише Святе Причастя. Так прожила сорок років! Вона доглядала чимале господарство й була повна сил та енергії. А ще жінка отримала здатність розмовляти древніми мовами, не вивчаючи їх, й розповідала, що бачить події, описані в Євангеліях. До неї щорічно на Великдень з’їжджалися тисячі паломників з усього світу.
Якщо раніше рани Ісуса Христа з’являлися здебільшого на жителях середземноморських країн, переважно Італії, то сьогодні серед носіїв стигматів є японці, корейці, американці, аргентинці та канадці. Відома історія трирічної дівчинки зі США Одрі Санто, яка після падіння у басейн залишилася прикутою до постелі. Мати возила бідолашну по святих місцях. І в одному з них до малечі зійшла Матір Божа і попросила її стати «жертовною душею». Відтоді на тілі дівчинки почали відкриватися стигмати, а у ніч на Святу П’ятницю (перед Великоднем) паралізоване тіло набувало положення розіп’ятого Христа. Також ікони та фігурки святих, що стояли біля ліжка Одрі, починали мироточити. Вона прожила ще двадцять літ і відійшла у вічність зовсім недавно, у 2007 році.
Вистраждані галичани
Найвідоміша українська стигматичка – Настя Волошин. Вона народилася 27 жовтня 1911 року в селі Красне (територія сучасної Польщі). Була одинадцятою дитиною у батьків. Диво сталося, коли мала 24 роки. І теж у п’ятницю. Перша кривава рана відкрилася наприкінці червня на грудях дівчини. Друга – у формі хреста – через день на правому плечі. До свята Успіння Пречистої Діви Марії, що припадає на 28 серпня, юнка вже мала стигмати на обох руках… Після цього Настя вступила до чину святих Василіянок у Львові й дістала ім’я Міріам. Особливість монахині не залишилася непоміченою «органами», і в грудні 1949 року її було виселено на спецпоселення в Читинську область (Росія). З Сибіру вона повернулася лише через сім літ. Відтоді мешкала в різних містах і селах у родини, знайомих. В останні роки проживала у селі Шпильчина Перемишлянського району Львівської області, де й померла у 1994 році. Похована на кладовищі у місті Бібрка під Львовом.
Подібні випробування випали на долю ще кількох мешканців Львівщини. Стигматиками були Софія Гачинська із села Пеняки Бродівського району, Евстахія Бохняк з Червонограда (як і Тереза Нейман з Німеччини, вона впродовж багатьох років нічого, крім Святого Причастя, не їла, похована у Львові на Янівському кладовищі), Параскева Наконечна із села Сулятичі Жидачівського району. Єдиним відомим українцем-стигматиком серед чоловіків є Степан Навроцький. Він народився на Прикарпатті – у селі Залуква коло Галича. Був обдарований одночасно усіма Христовими ранами у 19 літ після того, як його на цей нелегкий шлях благословив сам апостол Петро, що явився хлопцеві коло сільської каплички. Після цього юнак переїхав до Львова. Був замордований невідомим злочинцем 1 квітня 1944-го, маючи всього 22 роки. Похований у селі Ракобовти неподалік Буська. Стигматизм – феномен, який не піддається розгадці. Сучасні науковці схиляються до думки, що в його основі лежать ще не вивчені властивості людської психіки. Церковники з обережністю ставляться до нових випадків прояву на людському тілі ран Христа. А простий віруючий люд возвеличує стигматиків як Божих обранців.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!