Це може бути тільки у нашій державі: Президент вручив бабусі сумчанина Сергія Табали Золоту Зірку Героя України посмертно, а учасником бойових дій цього Героя чиновники досі не визнали. І сім’я, відповідно, ніяких виплат та пільг не має.
Отримавши високу нагору за внука Людмила Анатоліївна Шепотько говорила не про те, яка держава виявилась невдячною до родини загиблого захисника. Вона говорила про гордість за свого Сергія і за країну.
– Він дуже любив Україну, і ви пишайтеся тим, що ви українці. Не треба хаяти країну. Ми її ще з колін піднімемо.
Бабуся з дитинства виховувала внука. Тато хлопця помер, коли йому було п’ять років, мама працювала в іншому місті. Й сьогодні жінка змушена їздити на заробітки, бо держава, за яку загинув Сергій Табала, відмовилася взяти на себе відповідальність за його рідних.
А цієї осені Сергію мало виповнитися лише 20 років. Та він не дожив до свого повноліття – йому назавжди 18. Хоча, коли слухаєш його інтерв’ю або читаєш спогади про хлопця, мимоволі приходить думка: невже йому було тільки 18? Сумчанин Семен Салатенко, колишній воїн-доброволець батальйону «Дніпро», згадує:
– Він молодий був, шебутний, дуже красиво говорив по-українськи і ніколи не використовував російську. В нього було татуювання «Слава Україні! Героям слава!» на руках, причому він його зробив ще до Майдану. Це був патріот, для якого Україна була живою людиною, він так до неї ставився. Все було дуже серйозно, ніякої гри. Він вірив, що попереду буде революція і що за Україну доведеться битися. І він боровся. У жовтні 2013 року ми активно воювали з відверто проросійським проектом «Український вибір» Медведчука, зносили їхні намети, розганяли їхні заходи. Вже тоді було зрозуміло, до чого все йде. Ніхто не говорив уголос – «війна». Говорила тільки одна людина в моєму оточенні – «Сєвєр». Так, так і говорив – «Ми будемо воювати з Росією».
Тому не дивно, що, коли почався Євромайдан, Сергій був одним з перших, хто туди поїхав. Пам’ятаєте, як нинішнього Президента Петра Порошенка під час зіткнень на Банковій 1 грудня зняли з трактора? Це зробив він, «Сєвєр». На Майдані зоставався до останнього дня у лавах «Правого сектору» – завжди попереду.
Керівник цієї організації у Сумській області Микола Сурженко так описує Сергія: «Правильний. У всьому правильний. Трохи неслухняний на перший погляд, але безмежно відповідальний за своїх товаришів. Пригадується, як навесні він повернувся з Майдану в абсолютно стоптаних черевиках. Даю йому 500 гривень, щоб купив нормальне взуття по сезону, а він узяв собі дешеві вітчизняні берці. «Мені й так піде, а хлопцям треба було трохи допомогти», – сказав.
І на війні на Донбасі він був з перших днів у складі батальйону ДУК «Правий сектор». Захищав Донецький аеропорт. Це через таких, як Сергій Табала, вороги назвали оборонців ДАПу «кіборгами». Хоча у своєму щоденнику він писав: «Ненавиджу війну за розлуку з рідними і любими та за те, що забирає гідних. Тут насправді почуваєш себе живим. Тут щиро радієш звичайним речам. Тут по-справжньому з’являються причини цінувати і ненавидіти». Що довелося пережити 18-річному хлопчині, можна зрозуміти хоча б з фрагменту одного інтерв’ю: «Ми розуміли, що відступати нам нікуди. Опинилися в оточенні з трьох сторін. Згоріли танки, БТРи з обох сторін. У той день ми багатьох втратили. Дев’ять «двохсотих» і двадцять «трьохсотих». Але якщо подумати, це звичайна ситуація для фронту. Та й хто, якщо не ми...» Він часто повторював ці слова: «Хто, якщо не ми, коли, якщо не зараз». А ще Сергій казав: «Шкода, що за Україну можна померти тільки раз». І в нього було тільки одне життя. І Сергій Табала його віддав. Очевидно, хлопець щось передчував, бо склав заповіт. Написав його на папері та зробив аудіозапис. Попросив близьких людей про одне: не оплакувати його і продовжувати боротися за свою країну.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!