Сидір МИКОЛАЙЧУК
Україна

Майже півстоліття під чужим іменем

26 червня 2017, 14:03
0
0
Сподобалось?
0

Кажуть, часів не вибирають, у них живуть і помирають. Наші земляки також не вибирали часів. І на долю багатьох з них випала Друга світова війна, яка кардинально змінювала їхні долі.

Будь-які воєнні конфлікти – це кривава трагедія для народів. За визнанням науковців, Друга світова була найкривавішою війною в історії людства. Що ж до України у ній, маємо непохитний постулат: українці вели справедливу війну. Ставши жертвою агресії, вони на боці будь-якої армії воювали за власні оселі, а не задля корисливих цілей чи загарбання інших земель. Це була боротьба за виживання.

Тож про таку людину, яка, побувавши у вирі воєнних дій, мусила виживати, ця розповідь. Дізналися про його нелегку, навіть дещо авантюрну долю з розповіді людей, які познайомилися із Сидором Миколайчуком після його повернення на Батьківщину через 46 років після війни.

Миколайчук Сидір Іванович народився в 1921 році у селі Любче. Воно за Польщі вважалося комуністичним, червоним (чи, може, це ще одна легенда радянських часів?), тож трохи дивно, що цей юнак мав націоналістичні погляди.

Нині історики зауважують, що конфлікт між Степаном Бандерою та Андрієм Мельником негативно позначився на діяльності оунівського підпілля на території Волинської області. Сидорові погляди не були такими радикальними, як у Бандери, і хоча мельниківців називали німецькими агентами, свій вибір юнак зробив на їхню користь, очолив осередок ОУН(м).

Встановлено, що Сидір Миколайчук якийсь час учителював у Доросинях, хоча нема відомостей, чи мав педагогічну освіту. З початком війни у 1941 році вступив до Української допомогової поліції в Луцьку. Коли українські поліціянти дружно зі зброєю в руках пішли до лісів, був разом з ними. Але вже з вересня 1943-го він опинився в сотні Гіркого у складі Українського легіону самооборони. У січні 1944 року поблизу Цумані вояк потрапив у полон до радянських партизанів. Під час конвоювання напав на охоронця та втік.

У лютому 1944-го брав участь у боях із Армією Крайовою поблизу Устилуга. А за два місяці – нове випробування: сутичка бандерівців та мельниківців у селі Лудин Володимир-Волинського району.

У жовтні 1944 року Сидір Миколайчук відбув до Чехії, звідки в лютому 1945-го переїхав до Берліна. Тут під час бомбардування міста авіацією союзників привласнив документи вбитого солдата Віллі Шуберта. Одружився на німкені, але через кілька місяців, у зв’язку з наступом Червоної армії, залишив вагітну дружину й здався в полон американцям.

Наступні відомості про життя цього чоловіка – лише скупі біографічні дані. Відомо, що влітку 1945 року він завербувався в армію США. Брав участь у Корейській війні (1950-1953 рр.). Служив на військовій базі НАТО у Франції (1954-1955 рр.). Після отримання американського громадянства переїхав до Нью-Йорка, працював автомеханіком. Кілька разів їздив до Австрії, де любив відпочивати в горах, навідувався до дочки, яка виросла справжньою красунею модельної зовнішності. Володів українською, польською, німецькою, англійською, французькою мовами.

Мабуть, за 56 років поневірянь під чужим іменем, у чужих країнах став космополітом, адже казав: «Де мені добре, там моя дома». Проте завжди додавав: «Але Україна – понад усе». Від українця залишилась у ньому любов до коней, до вишиванки. Цікавився історією козацтва, зібрав колекцію шабель. Завжди вірив, що Україна буде незалежною. Коли жив у США, не раз стверджував: «Жду, коли в рідній стороні буде український прапор і тризуб, тоді вернуся додому». Тож одразу після проголошення Україною незалежності у 1991 році повернувся на Батьківщину. Оселився в Луцьку. Щороку 24 серпня ішов на Театральний майдан, радів маєву синьо-жовтих прапорів. Вірив, що Україна, попри труднощі, стане сильною державою. От лише надзвичайно велика кількість партій турбувала його…

Помер у 1996 році у Луцьку від раку легень. Рідна волинська земля прийняла його тіло. На пам’ятнику, попри американське громадянство і німецьке ім’я, викарбували його рідне, українське…

Не спішімо засуджувати нашого земляка за вчинки, які, можливо, не в’яжуться з чиєюсь мораллю. Не кожен наперед знає, як правильно вчинити в екстремальних умовах. А цей чоловік, ставши по суті вигнанцем (бо у тоталітарній Україні йому світила лише доля в’язня), не змирився із цим статусом, а будував своє життя далі.

Раїса МАЦЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися