На Сарненському міському кладовищі височіє пам’ятник з чорного граніту у формі хреста. Він встановлений на братській могилі січовим стрільцям, які загинули в боях під Сарнами у 1919 році. Кожного 5 березня тут вшановують пам’ять українських вояків.
Лютий 1919 року був одним з найдраматичніших періодів в історії молодої Української держави: після жорстоких боїв під тиском переважаючих сил більшовиків уряд і військо залишили Київ. Тимчасовою столицею держави стало Рівне, куди разом з урядом прибув голова Директорії та головний отаман військ УНР Симон Петлюра. Починаючи з 17 лютого, точилися запеклі бої з більшовиками. Українське військо у них отримало перемогу. Були звільнені Костопіль, Березне, Немовичі, Моквин і вкрай важливий стратегічний залізничний вузол Сарни. Більшовики у тих боях зазнали великих втрат. Немало полягло і українських вояків. Тільки у Сарнах в братській могилі їх 245.
– На нашому кладовищі ми бачили велику могилу з хрестом і дощечкою, на якій була причеплена металева петлюрівка, – розповіла директор Сарненського історико-етнографічного музею Раїса Тишкевич. – З кінця 80-х років минулого століття почали шукати відомості в архівах, що то за поховання. Дізналися, що тут спочивають 245 січових стрільців. А ще наштовхнулися на польську газету 1929 року, де описано, що коли була насипана могила, священик не хотів її освячувати. Отже, перший раз поховання українських вояків облаштували поляки.
Тоді ж, в кінці 80-х, активісти «Народного руху» вирішили поставити на братській могилі пам’ятник.
– Це був дуже великий гарний дубовий хрест, – пригадує Раїса Костянтинівна. – Хотіли освятити, але промосковський батюшка не захотів цього робити, тож ми покликали священика з Рівного. Простояв хрест недовго – вандали зрізали. Поставили другий пам’ятник – гіпсовий у формі хреста. На освячення зібралося багато люду, та невдовзі і його зруйнували. Тоді я пішла до першого секретаря райкому Олександра Романовича Юркевича і кажу: «Могила січових стрільців – це наша історія. Чому такий вандалізм? Розбили два пам’ятники. Там захоронено 245 воїнів. Ми повинні увіковічити пам’ять про цих людей». Він тоді запевнив: «Більше ніхто його не зачепить». Це був десь 1990 рік. Дав завдання розробити проект пам’ятника, який і досі стоїть.
Раїса Костянтинівна каже, що дуже ретельно шукали в архівах прізвища похованих вояків, та безрезультатно. У вихорі бурхливих подій громадянської війни ніхто не думав про те, щоб залишити їхні імена для історії.
Наталка СЛЮСАР, Рівненська область
Фото автора
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!