29-річний Ахмед Абдулразіг із 72-ї гвардійської бригади імені Чорних Запорожців називає себе афроарабоукраїнцем, який захищає право на мирне майбутнє своїх дітей. Вперше він приїхав в Україну майже 10 років тому для навчання в Полтавському технічному університеті. Там же і познайомився зі своєю дружиною Маргаритою. У них народилося двоє дітей.
На історичній батьківщині Ахмеда – у Судані – війна триває понад тридцять років. Від неї його батьки, як і тисячі інших сімей, втекли в Саудівську Аравію. Третьою батьківщиною для Ахмеда стала Україна. Тут він здобув освіту і закохався. Тут народилися його син і донька. Молода сім’я пробувала деякий час жити за кордоном, та не змогла. Повернулися якраз у час, коли вирував Майдан і починалася війна.
– Так розпорядилася доля, що ми шукали в Україні миру, але сюди прийшла війна. Чому я пішов на службу? Хочу, щоб мої діти жили в країні без війни, – пояснив Ахмед журналістам простими словами своє рішення стати солдатом. – Не розумію, як можна так: кожен день гинуть і отримують поранення наші хлопці, а поруч вирує нічне життя в клубах, їздять дорогі авто.
На запитання, чи не дивувалися у військкоматі, в частині такому незвичному призовнику, лише посміхнувся:
– Полтава – місто, де практично всі один одного знають. Служать багато колишніх студентів нашого вузу, тому ніхто не дивувався. Мене часто ставили в приклад: мовляв, багато українських хлопців на заробітках або ховаються від служби, а тут хлопець-іноземець за власним бажанням пішов захищати Україну.
Ахмед сам попросився у бойову частину, яка стоїть на лінії зіткнення з ворогом. Він не хотів просто перекладати папірці у штабі. Каже, що зустрічав на передовій інших іноземців – біженця з Іраку Каеса, який працює у госпіталі, габонця Стіва. Останній був поранений у 2014 році, а його брат загинув.
– Ахмед – відповідальний, дисциплінований боєць, грамотний і інтелігентний чоловік. Його життєва історія заслуговує на повагу і повинна стати уроком для багатьох українців, які вважають, що це не «їхня війна», – розповів про бойового побратима прес-офіцер 72-ї гвардійської окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Юрій Замок. – Для нас усіх – велика честь служити разом з ним! До речі, у нас в бригаді вже двоє темношкірих військових. Другий – Саша з позивним «Талісман» – теж афроукраїнець, тільки громадянин нашої країни з народження. І це не «Легіон НАТО» або «найманці», якими дуже люблять лякати наші вороги, а справжні українці по духу і за покликом серця!
Ахмед Абдулразіг хоче стати українцем і за паспортом. Він подав документи на отримання громадянства. У вільний час детально вивчає історію України, де його шокували злочини проти нашого народу – Голодомор, репресії. І говорить української мовою.
– Коли я тільки приїхав в Україну, вивчав і російську, і українську. Але з 2014 року розмовляю лише українською. Знаю англійську та арабську. Ще хочу вивчити китайську. Як каже одне суданське прислів’я: скільки чоловік знає мов, стільки разів він чоловік. Ну, а якщо людина громадянин України, живе тут, але не хоче вчити рідну мову і говорити нею, тоді, вважаю, йому тут робити нема чого.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!