36-річний Ден Хофер із Франції третій рік поспіль навідує Україну. Якщо інші викроюють собі відпустку, аби поїхати на море, то єдине місце, куди завжди лине душею Ден – Україна, а точніше – Луцьк.
«Слава Україні – Героям Слава!», «Слава Нації – Смерть ворогам!», - найулюбленіші гасла Дена. Він спілкується тут виключно англійською, але вже трішки розуміє українську мову. Розповідає: закохався в Україну, коли почав вивчати її історію. "Це надзвичайно сильний народ, непереможна нація. А ще – дуже багата країна, на яку у всі віки хтось зазіхав", каже він. Свого часу він подорожував багатьма країнами, 7 років прожив у Африці. А коли вперше приїхав у нашу країну (був він і в Рівному, і у Львові, у Києві та інших містах, але найбільше йому сподобався Луцьк, бо він знайшов тут багато друзів, та й місто це – тихе і затишне), то побачив, що тут надзвичайно вродливі жінки. А ще вони дуже хороші господині і прекрасні матері.
- Наші француженки геть не такі. По перше, вони народжують уже після 40-ка років і лише одну дитину. По-друге, одразу після цього вони перестають слідкувати за своєю зовнішністю, сильно гладшають. Зовсім інша справа українки, - мають три і більше дитини, а виглядають просто неймовірно. І при цьому встигають бути хорошими господинями. А ще – вони дуже вірні своїм чоловікам, у нас такого, на жаль, немає, - розповідає Ден.
Мрія француза – одружитися з українкою. Він дуже хоче, аби його обраниця народила йому троє дітей. Каже: не одружився до цього часу саме тому, що хоче, аби його вибір був раз і назавжди, тому що він категорично проти розлучень.
- У нас в Франції понад 50 % сімей розлучаються. Французи стають у меншості, бо у них низька народжуваність. Натомість у країні надзвичайно багато арабів, які родять п’ять і більше дітей. Та й взагалі у нас чимало емігрантів, я проти цього, якщо чесно. От якби емігрували до нас українці, я був би дуже радий, - каже Ден.
У Франції на Дена чекають батько та матір. Вони – старшого віку, тому потребують сторонньої допомоги. Саме тому він не може проводити в Україні стільки часу, скільки б йому хотілося. На фото показує свою кімнату у рідному домі в Франції. Там – карта України, поруч з французьким прапором на стіні висить український. А ще на стіні – гімн України.
- Ден, а як ти вважаєш, Крим український чи ні?, - перевіряю свого французького знайомого на істинного бандеру.
- Звісно, і Донбас теж український, - відповідає. Знаєш, - продовжує він, - я принципово не вивчаю російську мову. А от українську вчу як тільки можу: і через друзів, і через перекладач в інтернеті. Я націоналіст, в хорошому сенсі цього слова. Український і французький націоналіст, - відповідає.
Ще одна мрія Дена – відкрити в Україні дитячий будинок, можливо – у Луцьку чи в Києві, де він бачив дуже багато безпритульних дітей. Над втіленням цього плану в життя він задумується вже зараз, каже, коли повернеться у Францію, почне шукати спонсорів для цієї важливої справи. А ще він мріє зробити на руці татуювання у вигляді тризуба, і надпис: «Надія помирає останньою». От дуже чомусь запали йому в серце саме ці слова…
- Але є одна умова. Це татуювання я зроблю одразу після того, як у мене народиться перша дитина. Від українки – звісно, - сміється він.
За кілька днів Ден повертається до Франції. Дуже не хоче лишати такий рідний для нього Луцьк, але, - батьки, і робота, - все ж таки гроші потрібно заробляти (Ден має власну справу і невеличкий готель, - Авт.).
- Але я обов’язково приїду сюди наступного року. Надіюсь, що я таки знайду тут свою кохану і єдину жінку на все життя. Та я впевнений у цьому, - завершує Ден.
Спілкувалась Ірина Бура
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!