Уперше за історію одного з найпопулярніших українських телешоу «Голос країни» його учасницею стала жінка поважного віку – чарівна 69-річна Лідія Горошко з міста Гайсин, що на Вінниччині.Попри, так би мовити, молоду конкуренцію, вона ризикнула взяти участь у так званих, сліпих, прослуховуваннях, і не даремно, адже її обрала сама Тіна Кароль.
Як виявилося, пані Лідія народилася на Волині. Тут же здобула педагогічну освіту музичного спрямування. І ось уже 50 років, як ця дивовижна жінка не розлучається з піснею. Хоча життя її далеко не легке і раз у раз на її вустах, через невимовно болючі втрати найближчих людей, на деякий час пісня таки стихала. Особливо важким ударом для неї стала розлука з сином, який трагічно загинув у 17 років…
«Пісня – це моє життя, моя соломинка, яка тримає мене. Бо втратити дитину – це… немає слів просто. Я співаю за себе і за свого Андрійка, бо, поки живу я, буде жити і пам’ять про нього. Коли співаєш, забуваються усі болі. Вийшла на сцену – і ожила. І люди не знають, що там у душі насправді», – каже наша героїня.
«У холоді, голоді, і з піснею!»
Є люди, яких хочеться слухати вічно. Голос, манера спілкування – усе це наче зачаровує. Саме такою є Лідія Федорівна. Жінка, про яку нещодавно взнала вся країна. Хоча, не побоюсь цього слова, зіркою вона була усе своє життя.
– Пісню я чула ще в утробі матері, бо моя мама дуже гарно співала. Тато був дяком у церкві в селі Нуйно Камінь-Каширського району. Там я і народилася – 69 років тому на у день свята Водохреща – 19 січня. Батько керував церковним хором, тому з піснею я практично виросла. У нас була багатодітна сім’я – восьмеро дітей. Знаєте, який важкий тоді був час. Ми жили на картоплі з лушпайками та огірками. Хліба не вистачало. Зараз нас лишилося лише двоє з сестрою, всі повмирали. Одна моя сестричка померла ще у 7 років – від білокрів’я. Щодо мене, то я змалечку мала дзвінкий голосочок. Через проблеми зі здоров’ям лікарі мені порадили змінити клімат. В нас, на Волині, особливо раніше, був дуже вологий клімат. Я вчилася в педагогічному училищі на музичному відділі в Луцьку, і, коли закінчила, нас направили на роботу на Вінниччину. Мені порадили Гайсин, там і клімат мені підходив. І так з 1969 року я там. Спочатку працювала у місцевій школі учителем музики, а, коли народилася донька, після декрету пішла працювати у дитячий садочок. 27 років педагогічного стажу маю, –розповідає про своє життя наша героїня.
Саме в Луцьку пані Лідія зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком. Вчилися разом у педагогічному. На третьому курсі його забрали в армію. Вона його дочекалася. А коли він повернувся, одружилися. У Гайсин поїхали разом. Тут у них родилася донечка, а через шість років після неї – син.
– Уже 50 років, як я співаю. Коли одружилася, стали співати з чоловіком у дуеті. А коли підросли наші дітки, ми створили сімейний ансамбль. Перший наш виступ був інструментальний. Я грала на домрі, син Андрійко – на бубні, донька – на скрипці, а чоловік – на баяні. А потім ми ще й стали співати. Нас запрошували на різні фестивалі. У 1983 році ми з чоловіком ще створили хор, який був теж досить високого рівня, – продовжує пані Лідія.
Характеризуючи своє життя, Лідія Горошко цитує слова української народної співачки, фольклористки Явдохи Зуїхи, пісні якої вона дуже часто виконує – «У голоді, холоді, та з піснею!»
Померлий син у сні сказав, аби не переставала співати
Так вийшло, що спів у житті нашої героїні змінився на сльози. У 1992 році її син вступив до школи кобзарів на Київщині. А в 1995 його не стало. Загинув. Прикрий випадок забрав його життя у 17 років. І ця рана, терміном у понад 23 роки, ще досі кровить у материнському серці.
Незадовго до перших роковин після смерті Андрійка відійшла у засвіти і мама пані Лідії. Це остаточно вибило її з колії, вона навіть думала, що уже ніколи не зможе співати. Ще до втрати сина і мами Лідії Горошко довелося пережити смерть рідного брата. Він помер у 30 років від туберкульозу, який «дістав» через застуду в армії.
– Після похорону мами я заїхала в Луцьк до свого класного керівника. Сказала їй, що більше не співатиму. Вона мені тоді заперечила, мовляв, людина, яка усе життя співає, не зможе жити інакше. Цієї ж ночі мені у сні з’явився син і сказав: «Мамо, ти співай, тільки одягни чорні перчатки». Уявіть, такий сон…» – каже Лідія Горошко.
При житті Андрійкові подобалися пісні «При долині кущ калини» і «Ой там сиділа пара голубів». Ці твори мати із сином планували заспівати разом на публічному виступі. Не судилося. І саме з пісні «Ой там сиділа пара голубів» пані Лідія вперше після важких втрат знову почала співати. Того дня вона співала за двох – за себе і за синочка.
– Після смерті сина я ще 4 роки пропрацювала в дитячому садочку і мусила лишити цю роботу. Бо просто не могла дивитися на діток. Вони позирали на мене своїм ангельським чистим поглядом, а я бачила очі свого сина. Бачила його маленьким. Бувало часто, граю їм якусь пісню – і заходжусь плачем. А вони дивляться на мене і не можуть збагнути, чого плачу. Не могла я більше травмувати ні їх, ні себе. Пішла за вислугою років на пенсію. Але на відпочинку побула тільки 2 місяці, і мене забрали працювати у Будинок культури. Цього року, в червні, буде вже 20 років, як я там працюю, – продовжує жінка.
Так сталося, що після смерті сина, Лідія з чоловіком розлучилися. Коли несли заяву на розлучення, пішли до Андрійка на кладовище, просити у нього дозволу. Бо син ще при житті знав, що у татка хтось є, і був дуже проти, адже, як і кожна дитина, хотів, щоб татко був поряд.
«Скільки мені років? 18 плюс 50»
Свою самотність перекривала знову ж таки постійними виступами. Неодноразово брала перші місця. Підкорила не лише свою область, Україну, а й зарубіжжя. Організувала колектив, який теж здобув шалений успіх і посідав перші місця. І, звісно ж, чи не основний здобуток – виступ на «Голосі країни», де з піснею «Я козачка твоя» просто таки підняла на ноги усю публіку та покорила серце Тіни Кароль, яка без вагань взяла цю надзвичайну жінку у свою команду.
– На цьому телешоу вирішили запросити до участі жінку від 60 до 70 років. Вони звернулися за допомогою до народної артистки України Оксани Пекун. Вона знає мене і мій колектив. Написала мені через «Фейсбук» і запропонувала. Я спочатку вагалася, а потім і погодилася. Вона ж потім і була у моїй групі підтримки на шоу. Після виступу Тіна Кароль мені сказала: «У мене є місце в команді для того, аби Ви могли проявити себе тут, на цій сцені, аби ваша мрія просто збулась, аби просто всі знали, що в 68 років (на момент зйомки Лідії Горошко було 68, – авт.) життя тільки починається», – ділиться спогадами жінка.
Сама ж героїня на запитання Кароль, скільки їй літ, відповіла: «18 плюс 50». Тоді вона зі сльозами на очах згадала і про свого талановитого сина Андрійка, який загинув. Сказала, що співає за себе і за нього, бо, поки живе вона, і буде пам’ять про нього жити. Обійнялася тоді і з Потапом, і з Монатіком. Останньому, до речі, сказала, що вона його землячка. (Дмитро Монатік родом з Луцька, – авт.). Монатік одразу вибачився за те, що не розвернувся на її спів, мовляв, у нього не було шансів перед Тіною. На що пані Лідія відповіла, що, навіть якби ніхто не розвернувся взагалі, вона б не образилися. Адже для неї вже свято, що вона потрапила на цю сцену.
– Більше ніж 10 тисяч було самих лише претендентів, які проходили кастинги на участь у цих сліпих прослуховуваннях. Тому я дійсно щаслива, що мене вибрали і я була у групі Тіни Кароль. І хоч я і не перемогла, але для мене перемогою є сама участь у цій програмі, - каже Лідія Федорівна.
Та додає: пішла на шоу, аби додати впевненості у собі людям її віку.
Не втрималася, аби не запитати цю чарівну жінку про секрет її гарного вигляду, адже, попри поважний вік, саме життя її також не балувало. На що Лідія Горошко скромно відповіла, що ніякого секрету не існує. Просто пісня направду має магічну силу. І ще один важливий момент – у її серці живе кохання.
– Ми вже 5 років знайомі, і він навіть був у групі підтримки на «Голосі країни». Цей чоловік дуже сильно мене любить, він значно молодший за мене, тому, певно, і я поряд з ним молодше виглядаю, – зауважує жінка.
І від того, наскільки щемно пані Лідія про це розповідає, стає зрозуміло, що врешті, через стільки випробувань долі, вона таки отримала своє жіноче щастя. Бо вона направду того варта.
Ірина Бура
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!