У Китаї продовжують лікувати 4-річного волинянина Романа Роїка з Володимира-Волинського.
Протягом тривалого часу батьки хлопчика не без допомоги небайдужих людей збирали кошти на лікування сина за кордоном, утім медики з Юньченя після тижня обстежень відмовились лікувати дитину – мовляв, це найважчий випадок в історії клініки, - пише ІА Волинські новини.
Ольга Роїк більше 4 років бореться за життя свого сина. Перші проблеми у Ромчика помітили в перший місяць його життя. Тоді лікарі сповістили батьків, що в печінці відсутні протоки, що призводить до її цирозу. Позаду в Ромчика пересадка печінки, зупинка серця на 10 хвилин, набряк мозку, кома, крововилив. Слова лікарів: дитина не зможе сама дихати, ковтати, та й взагалі не давали шансів на довге життя. Через рік, вже в Україні, у хлопчика трапився крововилив. Операція на голові. Лікарі не давали жодних шансів на життя. Однак, попри страшні прогнози медиків, після операції Роман почав самостійно дихати, почав їсти мелену їжу. Ромчик два місці відвідує реабілітаційний центр. В Україні його лікувати не бралися, але батьки знайшли клініку в Китаї, яка лікує уражений мозок. Однак після тижня обстежень і в цій клініці відмовились лікувати дитя.
«Те, що для сина є нормальним після трансплантації печінки, для них - проблема. Я тиждень просила, молила, але їхнє рішення – без змін. Попри те, що тамтешні лікарі хотіли лікувати Рому, головний лікар дав відмову. Але, дякуючи добрим людям, нашим українцям, які лікуються в Юньчені, мені допомогли вийти на так ж клініку, тільки в іншому місті», - розповідає Оля Роїк.
Жінка неабияк дякує усім небайдужим, хто відгукнувся на її безкінечні прохання про допомогу.
Попри усі митарства, які довелось пережити, жінка радіє. Каже, що почуває себе найщасливішою матусею у світі, адже досягла того, для чого й здолала чималий шлях від України до Китаю – лікування сина.
«Я дякую Богу і лікарям, які займалися моїм сином протягом двох тижнів реабілітації в цій клініці. Мій синочок довів, що він не така важка дитина, як вони собі уявляли, коли ми приїхали на лікування. Я доводила це в першій клініці. Але ні. Вони не хотіли навіть братися за реабілітацію - боялися, що в дитини зупиниться серце, станеться крововилив тощо. Не кажучи вже про саме лікування. Приїхавши в іншу клініку в Китаї, нас відразу взяли на реабілітацію. Тривала вона два тижні. Весь цей період я знову не відходила від лікарів і доводила, що здолала таку далеку дорогу не для однієї реабілітації - моїй дитині потрібне лікування! У них було одне пояснення: «Ми несемо відповідальність за життя дитини!». Це мені, звісно, приємно, але ж я знаю свою дитину. А вони мені у відповідь, мовляв, я - не лікар. Але незабаром до мене підійшов власник цієї клініки і сказав, що лікарі, які займалися моєю дитиною протягом двох тижнів, побачили позитивну динаміку. Сказати, що власник клініки був здивований – це нічого не сказати! Виявилось, що Ромчик не така важка дитина, як думали спочатку лікарі.
Я розуміла лікарів двох клінік. З однієї сторони вони дивляться на біографію сина, що переніс операції, зупинку серця, кому, численні обстеження. І по тих обстеженнях дитина важка, непроста. І реабілітація, і лікування тут не допоможуть. А з іншого боку це сильна дитина, яка прагне до здорового повноцінного життя. Ми пройшли їхню ЕЕГ голови. Висновок невтішний - мозок спить, він майже не працює. Я доводила, що це не так, адже лікарі не бачили моєї дитини після коми, і які в нього досягнення зараз. А з іншого боку, без обстежень, вони дивилися реальними очима, і бачили, що дитина працює і показує хороші результати. Виявилось, що обстеження і дитина - різні речі. Дійсно, мозок людини - це непередбачуване. Цього не пояснить ніхто. Бачим одне. А людина робить інше. Я зраділа. Тому поступово нам будуть вводити препарати. Чому поступово? Бо в нас пересаджена печінка.
Окрім того, жінка зауважила, що, перебуваючи у Китаї дуже багато дізналася та навчилася.
«Я тепер знаю, як правильно займатися з дитиною вдома. Звісно не все. Цьому потрібно вчитися не один рік. На жаль, реабілітацію в Китаї неможливо порівняти з реабілітацією в Україні. Але у нас є перші досягнення – Рома почав краще ковтати слину. На вулиці ми вже без слинявчиків. За такий результат ми в Україні боролися майже 4 роки. А тут - за два тижні...» - радіє мати.
Насамкінець вона зауважила, що битва за життя її дитини триває, тому сім’я хлопчика й досі потребує допомоги на лікування.
«Хто може і хоче допомогти Ромашці, будемо дуже вдячні. Адже в нас попереду ще не одне лікування у Китаї. Всі витрати, як і обіцяла, опублікую в кінці курсу. Будь ласка, не залишайте нас. Ви нам так потрібні. Щоб отримати запрошення на другий курс лікування у Китаї, нам потрібно буде відправити підтвердження того, що у нас є необхідні кошти. Дякую людям, які не залишають нас. Великий вам уклін. Гривня до гривні дає шанс на одужання Ромашки. Я вас люблю»,- звертається Ольга Роїк до небайдужих.
Тож давайте допоможемо Ромі й надалі радувати маму досягненнями!
Усі охочі допомогти можуть переказати кошти за такими реквізитами: 5168 7573 9487 3857 Ольга Роїк (мама).
Станом на 11 вересня 2019 року, коли уже вийшла стаття, Ольга Роїк повідомила ще одну хорошу новину – маленький Ромчик почав їсти суп із допомогою ложечки. А ще навчився самостійно перевертатись:
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!