Українець, який поборов наркозалежність, хоче удочерити дівчинку без мозку
Україна

Українець, який поборов наркозалежність, хоче удочерити дівчинку без мозку

24 травня, 18:38
0
4
Сподобалось?
4

Ще 5 років тому життя Володимира Курача з Києва минало у наркотичному сп’янінні. Свій перший ін’єкційний наркотик він спробував у 9 класі. Наслідки не забарилися – передозування, 3 судимості  та 7 років за ґратами.

Нині він розвернув своє життя на 180 градусів, одружився, його кохана при надії. А ще – Володимир зараз бореться за удочеріння дівчинки, у якої МРТ показала відсутність мозку.

Марихуану спробував у… 10 років

Нині Володимиру Курачу 33 роки, він – волонтер, громадський діяч. Народився і живе у Києві. Має старшого брата. Уже у 10 років Володимир вперше спробував марихуану. Паралельно ходив у школу, займався у спортивних секціях. Тоді була мода на авторитетів, вуличне життя, поняття.  Хоча самі його знайомі, які уже серйозно вживали наркотики, застерігали не йти цим пекельним шляхом. Але хлопцеві було цікаво. І вже в 14 років він вперше вколовся, точніше – йому допомогли це зробити. А де один раз – там і другий, третій…

Наслідки не забарилися, почав погано вчитися, а в училищі забирав стипендії в інших студентів. Приймав усі можливі наркотики: вінт, ширку, екстазі. Його матір довго не хотіла вірити, що з сином коїться щось не те, але одного разу за сімейним столом  разом із батьком попросили Володимира показати їм руки, адже навіть влітку він ходив у довгих штанах і в кофті з рукавами. Тоді вони вперше побачили поколоте тіло сина. Направили його на лікування, але ні до чого доброго це не призвело. З часом він почав вести кримінальний спосіб життя. Почалися розбої, крадіжки, бо ж потрібно було добувати гроші на наркотики.

В одиночній камері сходили з розуму і починали гавкати…

Коли Володимиру було майже 20 років, йому довелося постати перед судом, тоді його на 7 років запроторили до в’язниці. Питання можна було розв’язати грошима, але він принципово вирішив відповідати за свої вчинки. Та на зоні хлопець потрапив у свою стихію, де були авторитети, ідея. Але все змінилося, коли останні 2,5 року терміну його перевели відбувати в одиночну камеру.

– Щоб ви розуміли, там таке приміщення, що розставив руки – і вже стіни торкаєш. І тут же унітаз, і стіл для їжі. Ув’язнені в одиночних камерах сходили з розуму, починали гавкати. Але саме там я вперше почав шукати Бога, молитися. Я не конфесійний, бо я проти усіх цих перепалок між церквами, у мене свої стосунки з Господом. Одного разу до мене в тюрму прийшов батюшка і сказав: «Твої молитви почуті, я прийшов тебе сповідувати».

- Для мене це був шок. Тоді він мені розповів, що першим у рай попав саме розбійник. Я розплакався,  попросив Бога вивести мене звідти, бо так трапилося, що мені світили ще 15 років. Я пообіцяв Богу присвятити себе молоді і дітям, щоб вони не стали на мій шлях. І знаєте, що було після цього?  Два виправдальні вироки, – розповідає Володимир.

Із 2014 року Володимир на волі і живе зовсім по-іншому. Побороти залежність допомогли віра в Бога і волонтерство. Нині киянин пропагує здоровий спосіб життя і опікується дітьми-сиротами, рятує наркозалежних і допомагає вберегти молодь від голки. Він одружився, має прекрасну дружину, яка уже на останньому триместрі вагітності. А ще – колишній наркозалежний хоче удочерити дівчинку, у якої немає мозку…

Немовля била і душила рідна матір…

До того, як зустріти маленьку Ніколь, дітьми у дитячих будинках він опікувався вже давно. Одного разу приїхав у притулок і привіз їм необхідні речі. Одна з медсестер попросила завезти її з дитиною у лікарню. Тоді він вперше побачив Ніколь, його вразило, що в неї були трубочки в роті. Так він дізнався страшну історію життя крихітки. На той час їй було усього 6 місяців, батьки її кривдили, двічі хотіли вбити, мати травмувала їй голову, потім душила. Батько-туберкульозник поділився з дитиною ще й цією хворобою. У молодого чоловіка від почутого відняло мову. Володимир намагався знайти їй родину, були претенденти з Лондона, з Ізраїлю, українські сім’ї, але ніхто з них так і не наважився це зробити. За весь час він сам прикипів душею до бідної крихітки і полюбив її усім серцем.

Залишити дівчинку уже не міг, тож прийняв рішення удочерити її. Дружина не заперечувала. Але через бюрократію у нашій країні, стаття за розбій, за яку відсидів Володимир, унеможливлює його права на усиновлення. Але він щосили бореться, аби дві його донечки були разом удома. Та, яка народиться, і та, яка в притулку.

Йому постійно казали: «Вова, для чого тобі це потрібно, це ж такий важкий хрест потрібно нести. Ти ж подивися, тут мозку зовсім немає. Діагнозів аж 7, не їсть сама, не говорить, не ходить, не бачить. В тебе дружина вагітна, скоро свою дитину матимеш».

– Але я знаю одне – Бог всесильний! Зараз Ніколь 1,8 року. Ми разом сміялися і плакали, співали і танцювали. Я відчув, як вона довіряє мені, потребує мене і чекає. Вона моя доня – і не інакше. Коли після обстеження на МРТ показало, що в неї немає мозку, я ніч проплакав. Встав вранці і знову приїхав до неї. Зайшов до свого серденька в кімнату, взяв на руки, а вона так ніжно усміхнулася мені – прямо дивлячись у вічі! Це не можна описати ніякими словами. Але тоді я зрозумів одне – боротимусь за неї до кінця, – розповідає молодий чоловік.

Володимир постійно тримає крихітку на руках і цілує її. Він піклується про неї і купує їй усе необхідне: суміші, підгузки, одяг, ліки. «Батько не той, хто дав своє прізвище, а той, хто не засне, не переконавшись, що його дитина сита і всім забезпечена», – каже він.  А дівчинка фактично на очах змінилася. Вона стала повертати голову, посміхатися і видавати звуки, чого раніше взагалі не було. Одного разу Володимир зайшов до неї і побачив справжнє диво. Дівчинка сама підняла і повернула голівку, шукаючи його і дивлячись у бік дверей. «Я мало не луснув від щастя», – пригадує той момент молодий чоловік.

На його сторінці у «Фейсбуці», де він детально розповідає про Ніколь, викладає світлини і відео з нею, – маса коментарів. Один особливо вразив мене: «Я не вірю в Бога, я атеїст. Але дивлюсь на вашу любов до Бога, на вашу любов до Ніколь, на ваше велике серце і віру, і схиляюся перед вами на коліно. Якщо вже й вірити в Бога і вірити Богу, то тільки так, як ви. Дякую вам…»

Ірина БУРА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися