Вадим Чопик з Ужгорода зараз працює лікарем-онкологом у поліклініці госпіталю Гу МВС України ім. Данила Галицького у Києві. Свого часу він теж був хворий на страшну недугу. Але вирвався з її цупких тенет і тепер сам лікує від неї інших людей.
Стало погано на 18-річчя
– Моєму сину Вадиму тоді було 18 років. Він якраз поступив в Ужгородський медінститут, – розповідає його тато Василь Юрійович. – То був листопад, чогось йому стала дуже часто боліти голова. Ми думали, що то звичайнісінька застуда, і не надали великого значення. На його день народження вдома зібралася сім’я. Рано-вранці я мав вести сина в Ужгород, щоб він встиг на навчання. Але вночі йому стало зле, праву руку і ногу паралізувало.
Василь Юрійович до машини ніс сина на руках. Спочатку поїхали в районну лікарню міста Тячів. Там обстежили, поставили крапельницю і сказали, що треба їхати в Ужгород. Його везла швидка, по телефону домовилися з Мукачевим, щоб по дорозі Вадимові зробили МРТ. Він потрапив в нейрохірургічне відділення. Аналізи показали, що у молодого хлопця стався крововилив. Але чому? Яка причина? Ніхто не міг дати відповідь на ці питання.
45 днів Вадим пролежав у лікарні. Перевірили весь організм, більше десяти разів зробили МРТ. Здавалося, ніби стан стабілізувався, стало краще, аж тут лікарі шокували – у Вадима кавернома (судинна пухлина) на стовбурі головного мозку. Потрібна була термінова операція. Постало питання: де зможуть професійно прооперувати? У Києві не бралися за цю справу, бо не давали гарантії на успіх. Але допомогли зв’язатися з колегами, зокрема, професором з Фінляндії, який спеціалізується на каверномах і вже зробив більше трьохсот операцій такої складності.
На ноги поставили лікарі Фінляндії
Літаком з двома пересадками прилетіли Чопики у столицю Фінляндії – Гельсінкі. Тамтешні лікарі обстежили Вадима і прийняли рішення обов’язково робити операцію, і то якнайшвидше. Почалася інтенсивна підготовка. З батьками і Вадимом лікарі провели бесіду про наслідки, які можуть бути.
– Ми з дружиною дуже переживали за сина, – згадує тато Вадима. Молилася не тільки вся родина, а й люди багатьох православних церков і костелів Закарпаття, вся Україна. А деякі храми цілу ніч просили Господа, щоб успішно пройшла операція. Навіть студенти-одногрупники в той день не пішли на пари, а молилися за нього. Заліки здали в інший день. Усі переживали за долю мого сина.
Операція тривала майже п’ять годин. І пройшла вона успішно. Професор Герніс Ніємі, який оперував Вадима, був дуже задоволений, що зумів це зробити.
– На другий (!) день мого сина з реанімації перевели у звичайну палату, – ділиться пережитим Василь Чопик. – А яким же було наше здивування, коли на третій день Вадима повели у душ мити голову! А ще коли він подзвонив, що сам іде ногами – то я був наляканий і водночас щасливий, що мій син здоровий. Я дуже вдячний Богові і братам та сестрам адвентистської україно-російської церкви у Фінляндії, які нам допомагали, провідували і надавали житло у готелі при церкві.
Повернувшись додому, Вадим взяв на рік академвідпустку, щоб поправитися і відновити рухи. Адже він ще й музикант – гарно грає на фортепіано. Після всього пережитого навіть написав авторську пісню «Цінуй життя». Через рік Вадим поновився у вузі і, закінчивши його, став лікарем-онкологом. Пройшов інтернатуру у Львівському онкологічному диспансері і переїхав працювати у Київ. Два роки тому він одружився. А найголовніше – Вадим абсолютно здоровий!
– Я вибрав онкологію, щоб допомагати людям, – каже Вадим Васильович. – Адже я сам пройшов через це. І, дякуючи Богові, можу їх лікувати.
Галина ОЛІФЕРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!