Левко СИМИРЕНКО (другий справа) з дітьми. Володимир другий зліва
Україна

Творців яблук-«симиренків» розстріляли комуністи

6 вересня 2020, 13:30
0
0
Сподобалось?
0

Хто не смакував яблуками-«симиренками»? Яскраво-зелені з малиновим рум’янцем, соковиті, ароматні, з винно-солодким терпким присмаком. А стали відомими і пішли у Європу ці смачні яблука саме з черкаського саду вчених-селекціонерів Симиренків. Тільки от доля творців «Ренета Симиренка», завдяки яким світ знає про цей сорт, залишається забутою.

У Симиренків забрали найкращий у Європі сад

Вчені Симиренки походять з давнього українського роду, у якому були козаки, відомі промисловці-цукрозаводчики, меценати української культури, садівники-селекціонери, які виводили нові сорти дерев та кущів. Поблизу міста Мліїв Черкаської області багатющий парк і величезний фруктовий сад заклав Платон Симиренко. Ще в студентські роки його син Левко запримітив немолоду яблуню, яка щороку давала щедрий урожай зелено-золотавих смачних плодів. Згодом описав сорт і назвав на честь свого батька «Ренет Симиренка». У народі ці яблука знають просто як «симиренки». «Невідомо, чи це стародавній сорт, але давно забутий на Заході, чи самостійне нове яблуко, яке народилося від випадкового засіву в саду Платонового хутора. Але безперечно одне: це яблуко поширилося у Росії, а останнім часом і в Європі, з нашого саду», – писав Левко Симиренко.

Родинний сад поблизу Млієва був найкращим в усій Російській імперії та однією з найбагатших в Європі колекцій! За радянських часів влада присвоїла його собі. А з власником, вченим Левком Симиренком, розправилася у його ж маєтку. 6 січня 1920 року селекціонера вбив чекіст.

У тюрму загнав інший садовод – Мічурін

Аби врятувати безцінне батькове надбання, Володимир Симиренко переконує владу, щоб у націоналізованому родинному маєтку заснувати науково-дослідний інститут садівництва. За роки керівництва Володимира Симиренка Мліївська дослідна станція стала знаним у світі науковим закладом! Тут було збудовано житло, господарські споруди, модерний лабораторний корпус, архітектура якого вражає і сьогодні. Коли на завершення будівництва не вистачало державних грошей, Володимир використав родинні коштовності.

Позиція Симиренка суперечила поглядам сталінського улюбленця – російського селекціонера Івана Мічуріна. Володимир Левкович вважав, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, потім – на привізних, а далі вже на розведенні нових різновидів. Завдяки його успішній роботі Мліївській дослідній станції підпорядковувалися садівничі установи усіх республік Союзу. Це, очевидно, викликало заздрощі у Мічуріна. Саме з його ініціативи та через доноси його прихильників 1933 року Симиренка арештували за «антирадянську шкідницьку організацію».

– Всю ніч чинили трус у домі і палили в каміні наш родинний архів. Горіли козацькі грамоти, листування, малюнки Шевченка і грамоти про премії з виставок, – розповідала досліднику Олександрові Голобородьку донька вченого Тетяна Симиренко-Торп. – Тата забрали у тюрму, він чекав на виконання вироку у камері смертників. Маму раз у раз знаходили сусіди чи знайомі на вулиці зомлілу від переживань і голоду й приносили додому.

Лише у 1993 році повідомили, де могила вченого

Смертний вирок замінили на 10 років ув’язнення у Херсонській колонії. Почувши про це, дружина поїхала за чоловіком у Херсон, потім їй якимсь чином передали малолітніх доньку та сина, які деякий час таємно жили у Києві. Дружину теж ледве не арештували, але слідчий виявився її колишнім учнем і відпустив. Вона могла працювати тільки на низькооплачуваних роботах і лише під дівочим прізвищем. І навіть зі своєї мізерної зарплатні щомісяця платила НКВС 25 карбованців за «политическое перевоспитание» свого чоловіка!

Через три роки Володимира Симиренка звільнили. Вчений провідав сім’ю і у пошуках справедливості спішно поїхав до Москви. Та вже на вокзалі у столиці Симиренка… арештували. І знову допити, побої, знущання. Майже вісім місяців тривало слідство. Доказів не знайшли. І всесвітньо відомому вченому дозволили працювати… агрономом у Курській області, де він посадив свій останній сад. Але незабаром його знову арештували і вдруге засудили до смертного вироку. Володимира Симиренка розстріляли у 1938 році. Йому було всього 46. Лише через пів століття, у 1993-му, стало відомо, що могилою вченого вважається урочище в лісосмузі поблизу Курська.

Сім’я втекла в Канаду

Дружині та дітям Симиренка вдалося втекти із Союзу під час війни. Доля закинула їх аж за океан – у Канаду. Донька Тетяна політолог, працювала в урядових структурах. Син Олесь став відомим вченим-соціологом. Неймовірно, але родині дивом вдалося вивезти за кордон рукопис книги Володимира Симиренка, яку у 1995 році вони власним коштом видали в Україні. Лише з настанням Незалежності донька стала приїздити в Україну, щоб відновити пам’ять про батька. Її виступи по телебаченню та радіо деяким особам були не до душі.

– Ще жили і «паслися» на посадах псевдовчені, які вислужилися промовами про необхідність викорінення симиренківщини, – пояснювала Тетяна Симиренко-Торп. – Чимало наукових робіт було списано із заборонених батькових праць, інші присвоїли його сорти чи досягнення…

Олена ПАВЛЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися