Українка у 85 років шукає могили повстанців і будує «Просвіту»
Україна

Українка у 85 років шукає могили повстанців і будує «Просвіту»

11 жовтня 2020, 13:54
0
1
Сподобалось?
1

Лілія Следзінська із Кременця Тернопільської області у минулому вчитель української мови та літератури. «Я так любила свою роботу, ніби протанцювала танок із коханим чоловіком», – так вона описує свої 54(!) роки трудового стажу. Не спиняє свій танок і досі: тільки тепер шукає могили повстанців, керує у районі «Просвітою» та ще й зайнялася будівництвом Народного дому.

Заколядувала у КДБ

Лілію Адамівну «Вісник+К» вже згадував у своїх публікаціях. Саме з її вуст ми почули вражаючу історію Білобородових-Мислінських, де мати-росіянка виростила трьох синів – сотенних УПА. І всі троє поклали голови молодими у боротьбі за вільну Україну. Ці хлопці доводилися Лілії Адамівні двоюрідними братами. Вона виконала заповіт їхньої мами – знайшла їхні могили і перепоховала.

 – Я, певно, відразу народилася просвітянкою, бо вся моя родина була там, – з усмішкою згадує пані Лілія. – Мама була росіянка, а от тато українець. Батьки кохалися в книгах, знали напам’ять Шевченка, цитували Котляревського, грали у виставах. Працювала вчителем української мови і літератури в школі, потім – у педучилищі, в Кременецькому педінституті. На кожне заняття я йшла, як на свято. Завжди шукала і переповідала своїм учням щось таке, чого не було в підручниках. Могла заспівати чи процитувати якийсь незвичний уривок і таким чином сіяла між дітьми повагу до рідного слова. Наприклад, українську мову ми вивчали за «Кобзарем» Шевченка, тож кожна дитина мала мати цю книжку у себе. Я пояснювала правила з мови, а приклади пропонувала шукати чи то в «Заповіті», чи то в «Гайдамаках». Я викручувалася, як вуж, аби тільки уникнути «радянщини». Писала конспекти із Леніним і комунізмом, а йшла на урок і знайомила дітей із творчістю Дмитра Павличка. З колегою Юлією Тимофіївною ми на уроках співали «Явора і Яворину», організовували колядників. Якось заїхали колядувати до колишнього начальника КДБ. Він аж занімів. Мали потім гризоту, а він, на диво, нас не здав.

Доноси писали учні

Лілію Адамівну все таки здали… її власні студенти. Каже, що у 1970-х у кожній групі були стукачі. Тож і вона про це здогадувалася, але до останнього не вірилося. Коли працювала в педучилищі, створила гурток творчої поетичної молоді. Під великим секретом там, звісно ж, читали заборонених тоді Ліну Костенко, Олеся Гончара, Василя Симоненка. А ще вчителька збирала старі видання про козаків, січових стрільців тощо. Але довелося спалити майже весь свій «протизаконний» архів.

– Це був 1974 рік, напередодні жовтневих свят мені на роботу передзвонили. Приємний чоловічий голос попросив зустрітися. Я тоді відразу все зрозуміла, – розказує Лілія Адамівна. – Манівцями побігла додому і почала знищувати все, що мала. Незнайомець відвіз мене у наше КДБ. У той перший раз мене тримали до другої ночі. А у мене мала дитина одна в хаті (я з чоловіком вже була розлучена). Начальник кинув мені кілька аркушів паперу і наказав писати. З ким я зустрічалась, хто мені давав читати заборонені видання і таке інше. Я старанно писала, але, звісно ж, не те, що було насправді і що йому хотілося. Тоді він зачитував мені уривки з доносів. Я у відповідь  – що не побачила у творах Симоненка чогось ворожого до радянської влади, а в «Соборі» Гончара чогось крамольного. Коли кадебіст читав мої пояснення, червонів, шматував їх на дрібні клапті і з силою кидав мені в обличчя. Я опісля ходила на їхні виклики два рази на тиждень, але, оскільки у мене так нічого і не знайшли, залишили в спокої.

Потім були відкриті партійні збори, на яких Лілії Следзінській влаштували судилище. Рішення про звільнення її із роботи почепили на «ганебній дошці» в учительській.

«Просвіта» на льохах

Лілія Следзінська стояла біля витоків «Просвіти» на Кременеччині. Завдяки цій жінці створено розкішний музей, величезну бібліотеку! Але «Просвіта» займає дві кімнатки, які стоять… на льохах. Сирість вбиває все, що було зібрано впродовж кількох десятиліть. Тепер має пані Лілія ще одну гризоту: будує Народний просвітянський дім. Два роки вибивала у міської влади дві сотки землі, потім займалася збором грошей (активно долучилася діаспора), написанням проєкту і першими цеглинами на будівництві. Тішиться і у той же час сумує: не поспішають у нас тепер «Просвіті» допомагати…

Між тим всім не полишає Лілія Адамівна ще однієї справи свого життя – шукає зі своєю просвітянською командою могили воїнів-повстанців. Споруджують, облагороджують, ставлять добротні дубові хрести.

– Це найменше, що я можу зробити тим відчайдушним молодим людям, – пояснює. – Якби ж народилася на кілька років раніше, без сумніву, я була б у перших рядах борців за волю України. Поруч із моїми братами-сотенними Ігорем, Борисом та Шурочкою Мислінськими. І без вагань склала би, як і вони, голову!

Мирослава КОСЬМІНА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися