Рік тому в нашій газеті ми розповідали зворушливу історію Ганни Марійчин, мешканки села Яблуниця Яремчанського району (номери від 10-17 жовтня, матеріал «Народилася у бандерівському схроні»).
Вона – донька повстанців Григорія Вацеби (псевдо Сулима, Варнак, керівник Надвірнянського надрайонного проводу ОУН) та Марії Бабінчук на псевдо Калина. Було кілька днів від народження, коли Ганнусю-Мотрю батьки у 1950 році змушені були віддати в село чужим людям. Невдовзі вони підірвалися гранатою у схроні. А їхню донечку виростила як рідну 46-річна жителька Яблуниці Гафія Манівчук.
Посвідка про народження, листи до доньки та інші документи були закопані під деревом на подвір’ї Манівчуків. Серед них виявили й акт вінчання Григорія Вацеби і Марії Бабінчук. Але текст його був зашифрований. І ось цього літа до пані Ганни зателефонували співробітники служби зовнішньої розвідки України й повідомили, що вони розшифрували цей документ. Їм знадобилося три з половиною години, щоб розгадати закодований текст.
– Там немає ніякої таємниці. Це присяга, яку зазвичай давали одне одному молодята, коли ступали на рушничок щастя: «Я, Григорій, син Василя та Ганни, беру собі за жону Марію, доньку Степана і Параски…» і т. д. Але навіть цю інформацію повстанці мусили ховати за втаємниченими кодами. Тато з мамою одружилися 6 липня 1950, а 28 серпня на світ з’явилася я, – розповідає Ганна Марійчин. – До ювілею мого й батьківського весілля завдяки зусиллям старшого сина Андрія, депутата Івано-Франківської облради, була видрукувана книга про моїх батьків «Добро нації – найвищий наказ. Історія однієї родини». Він три роки працював над нею, а інформацію ми збирали понад тридцять літ. Презентацію провели на День Незалежності біля тої хатинки бабусі Гафії, в яку приніс мене тато того далекого вересневого вечора сім десятиліть тому. Бачили б, скільки людей прийшло до тієї хатки, якій уже сто літ! Я покликала всіх сусідів, з якими росла, подруг свого дитинства, приїхали мамині сестри, з татового боку родина, Тарасикові (синові – авт.) хлопці-атовці, священники, директори шкіл. Дуже хвилююче і гарно все відбулося. Хоч і виросла я без материнського молока, але Бог подарував мені добру долю…
Книга поїхала й до українських бійців на Схід. Вони не знали цієї історії, але хочуть її читати і знати, і їхні діти теж.
Надіслала історію своєї родини пані Ганна, яка стала активною читачкою і шанувальницею «Вісника+К», і нашій редакції, за що сердечно їй дякуємо.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!