На рахунку колишнього воїна 54-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ Руслана Пустовойта (позивний «Павук») дев’ять захоплених бойовиків і два важких поранення.
Під час одного з них із бійця дістали понад 60 осколків, а частина так і залишилась у тілі «на пам’ять», пише Україна для українців.
Навесні 2014 року, вже після захоплення “стрєлківцями” Слов’янська, в Маріуполі стали проходити проросійські мітинги. Руслан каже, що це стало шоком.
«Розумієш, вони виходили з прапорами РФ і кричали: «Росія! Россі-і-я!», а на моєму будинку – український прапор. Прокинулася злість. Ми з друзями самоорганізувалися в батальйон «Патріот». Правда, оформити офіційно його в Києві так і не вдалося. Перший свій автомат я добув під час штурму сепаратистами маріупольського УВС – відібрав у одного з них. Узагалі тієї весни було непросто.
На те, що відбувається, не реагували правоохоронці, я звертався до СБУшників, говорив: зараз частину захоплять, у вас же є зброя! Вони від мене втікали.
У СБУ, що «базувалася» в Маріуполі, було всього два патріоти, з ними ми і взаємодіяли», – розповів боєць.
Дружину з двома маленькими дітьми він відправив до Луцька – до родичів, а сам залишився.
«Я десантник колишній, розвідник – убити мене вдома неможливо», – сміється Руслан.
Через деякий час після від’їзду дружини в його квартирі оселилися офіцери «Альфи». Пустовойт разом із ними брав участь у деяких операціях, зокрема, із затримання «народних мерів».
Каже, в Києві просив зброю, але йому відповідали: що знайдеш – усе твоє, працюй.
Потім були Савур-Могила й Іловайськ, звідки Руслан вивозив загиблих друзів. А після поїздки в Дніпро йому порадили піти в «Правий сектор». Так він потрапив у 8-й батальйон «Аратта» до Андрія Гергерта («Червня»). З початку 2015-го року Пустовойт уже був у Широкиному.
«З «Донбасом» нас міняв» Азов». В одну з операцій узяли полоненого росіянина», – згадує Руслан.
Там, у Широкиному, відбулося серйозне бойове зіткнення, в якому, каже «Павук», він і його побратими ледь не загинули.
«Згодом було багато боїв, але той запам’ятався. І я досі не розумію, як ми всі не залишилися на тому пол», – дивується воїн.
За особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків, Руслан Пустовойт був нагороджений орденом За мужність III ступеня.
2 липня, на день народження матері, Руслан був у Гнутовому.
«Я заліз на щоглу, зі зв’язком було погано. Думаю: хоч би ніхто не підстрелив! Зателефонував мамі, привітав. Заспокоїв: мовляв, зі мною все нормально, я поїв і в шапці. Спустився вниз, нарвав листочків для чаю… Нас було всього людей 15, поруч із нами стояв 37-й батальйон.
І тут «Грін» говорить: «Десь стрілянина». І відразу на його телефон посипалися смс: «Ласкаво просимо в Російську Федерацію!»
А наші хлопці, які були в «секреті», засікли групу, яка вийшла з Комінтернового – 29 осіб. Вони вночі розмінували балку і збиралися вийти в Гнутовому, просто нам у спину. Ми шестеро застрибнули в машину і поїхали мінним полем – інших варіантів не було, треба було допомогти нашим”, – розповів” Павук”.
Тоді його поранило вперше. Унаслідок вибуху буквально прошило осколками. Вважає, якби не броня – не вижив би.
«Стріляю, а у мене кров ллється з голови, ніг… Врятували пацани зі 131-го батальйону, вони проїжджали поруч на «бардаку», почули стрілянину і кинулися до нас. Я «від’їхав». Прийшов до тями, коли мене везли вже в швидкій допомозі в Мангуш», – додав Руслан.
На вертольоті його евакуювали в шпиталь Мечникова в Дніпрі. З Пустовойта дістали 62 осколки, його оперували чотири рази. Два місяці на базі в Павлограді Руслан проходив реабілітацію.
У червні 2016 року Пустовойт отримав завдання знищити блокпост противника, на якому мало бути до 30-ти бойовиків. Руслан спочатку вирішив провести розвідку, тому що нерідко секретна інформація витікала до ворога.
За кілька годин до початку операції Пустовойт разом із чотирма досвідченими розвідниками 54-го окремого розвідувального батальйону пішов до місця проведення штурму.
У нього були погані передчуття – вважав, що буде засідка. Напередодні приснився поганий сон, а коли сідав у машину, сильно підвернув ногу – та так, що довелося фіксувати пов’язкою.
Коли воїни прибули на місце, побачили, що їх уже чекають. Ворог збирався взяти в кільце і накрити артою.
«На краю посадки я побачив у траві розтяжку, яку, звичайно ж, не могли встановити наші.
А потім почув за спиною голоси. Коли обернувся, мені в лоб уперся ствол автомата.
Врятувало те, що в розвідку я ходив у сепарській формі, яку роздобув під час одного з боїв. Ну, і моя нахабність, – регоче Руслан. – Я став на нього кричати, мовляв, на кого автомат підняв?! І зажадав командира. З говору зрозумів, що це росіянин».
Цієї миті з’явилися розвідники 54-го ОРБ у нашій формі, а один із росіян відразу закричав: «Укропи!».
«Мені довелося «покласти» його, а наші хлопці «зняли» ще двох. Серед живих залишилися вісім бойовиків, і я пообіцяв зберегти їм життя, якщо вони вестимуть себе тихо. Цієї миті на телефон одного з бойовиків зателефонували і запитали, чи це у них стрілянина? Командир ворожого блокпоста “Білка” був не дуже переконливим. Потрібно було йти.
Усім вісьмом, узятим у полон, я обмотав руки скотчем, а на першого надів свій бронежилет. З рації ми чули, що нас зараз будуть рівняти із землею.
Коли дійшли до середини поля, почався мінометний обстріл, але ми дісталися цілими. Нас уже чекали контррозвідники. Серед узятих у полон вісьмох бойовиків двоє виявилися офіцерами 9-го російського полку», – розповів Руслан.
Через місяць Пустовойт пішов служити в 54-й окремий розвідувальний батальйон. А вже в жовтні під Маріуполем «Павук» узяв у полон начальника ворожого блокпоста «Філа».
Руслан із побратимами і затриманий. Крайній праворуч Андрій Супріган – майор ССО загинув у травні 2020 року на Донбасі. Фото з особистого архіву
Руслан зі своїм відділенням був у засідці, коли вони помітили патруль ворога. Всього було четверо – двох застрелили, один був поранений і зміг піти, а четвертого затримали.
«Михайло Філімонов, «Філ». Погань родом із Авдіївки. І найнеймовірніше: він у кишені тягав із собою документи «ДНР» і нагородні книжки», – додав Руслан.
Пустовойт каже, що ні про що не шкодує. «Я воював кілька років – не за гроші. Моє серце розривалося, я розумів, що Росія прийшла в мій дім. Прийшли російські бандити», – каже Руслан.
Воїн демобілізувався в 2017 році, потрібно було «підтягти» здоров’я. А зараз перебуває в резерві 73-го морського центру Сил спеціальних операцій.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!