Снайперка із Запоріжжя на війні знайшла своє кохання і завагітніла двійнею
Україна

Снайперка із Запоріжжя на війні знайшла своє кохання і завагітніла двійнею

18 жовтня 2020, 16:39
0
0
Сподобалось?
0

Мати чотирьох дітей, що провела на війні майже п'ять років, - про розмову зі старшою донькою, про наші втрати, про необхідність обирати, кого з поранених рятувати, про напарника, який згодом став її чоловіком, про повернення додому та про місцеві вибори.

Про це пише Цензор.НЕТ.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 01

"НЕ ЗНАЛА, ЩО СТАНУ МАМОЮ ОДРАЗУ ДВОХ, І ЩО ВОНИ ПОВЕРНУТЬ МЕНЕ ДОДОМУ З ВІЙНИ"

Я вдома вже майже рік, і діти поруч. Але думками я все одно дуже часто там.

Зараз дуже намагаюся по максимуму приділити час дітям. Мене ж не було майже 5 років. Коли пішла на війну, молодшому синові було 7, а старшій донечці 9 років. Я здогадувалася що старша дочка картала мене за це. Адже вони були просто дітьми, і зараз ними залишаються - а я поїхала від них... У всіх її однокласників і друзів батьки були, а у моєї доньки - ні. Їй було боляче, але вона все тримала в собі. І лише нещодавно нам все ж вдалося про це поговорити. Це була складна розмова - тут просто про патріотизм, про любов до України не розкажеш. Я пояснила доньці, що я злякалася: злякалася за своїх дітей, злякалася через те, що від Донецька до нашого Запоріжжя дві години їзди, через те, що війська відступають, що ніхто не знає, де саме зупиниться війна. І я пішла їх захищати - захищати своїх дітей від усього того жаху, який ось-ось може дійти і до нашого будинку. Моя старша дочка все зрозуміла.

Вона - моя опора і помічниця. А старший син знає майже всіх моїх побратимів, мріє про кар'єру військового. Болісно сприймає будь-яку несправедливість. Вже зараз він - захисник.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 02

Молодші, Зоряна і Богдан (народилися у 2020 році, - Ред.) - подарунок, на який дійсно вже не розраховувала. Вони були на війні, були навіть на "Дерзкой" під нічною зливою разом із татом. Були у Мар'їнці на багатьох нехороших позиціях... Я тоді не знала, що вагітна. Не знала, що скоро стану мамою одразу двох, і що вони повернуть мене додому з війни. Зараз їм скоро вже виповниться по 7 місяців, і вони - дійсно якесь диво. Мені подобається думати що їх мені "надіслали" мої загиблі посестри, Янка і Іра (Яна Червона та Ірина Шевченко, - авт.). Я вірю, що і вони, і всі загиблі хлопці - десь поруч із нами.

Зараз я живу в приватному будинку і завела купу різної живності. Як мій чоловік каже: "Ще б і корову завести, щоб точно часу думати про війну не було". Але я проти (сміється). Ані рук, ані часу вже і так не вистачає, а думки... Думки мої все одно будуть на Донбасі. Тим більше, коли чоловік там. Коли багато моїх там - справжніх, тих, хто у серці. Вони зобов'язані теж вижити і повернутися до своїх родин. Мої брати і сестри, яких і знаю, і не знаю... Усі.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 03

"ІНОДІ МЕНІ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО ТАК НЕ МОЖЕ БУТИ НАСПРАВДІ, ЩО ЦЕ ВИГАДКА, ЦЕ НЕ ЗІ МНОЮ"

Від початку війни я була волонтером. Точніше, як і усі волонтери - просто поштарем. Справжні волонтери - це люди, які іноді віддавали останнє, а ми ж лише довозили це на фронт. Потім я підписала контракт. Військкомати були забиті тими, хто відмовлявся від повісток, тоді був шалений недобір... Була весна 2015 року, з березня я оформлювала документи, а до цього майже місяць чекала відношення. А 20 травня я поїхала з ППД на війну.

Служила я 4 з половиною роки, майже без ротацій. І, мабуть, це забагато. Зараз можу зізнатися, що це дуже важко, адже у кожного є межа. А я давно переступила її... Але не могла залишити хлопців. Як сказати "Я пішла", коли вони залишаються? Іноді не могла вгамувати тремор, іноді і спина, і голова давали про себе знати. Але я збиралася докупи і їхала, і йшла, бо ніхто про мої проблеми знати не повинен. Діти мене повернули додому...

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 04

Дуже важко втрачати людей, навіть тих, кого не встигла добре взнати. Іноді мені здавалося, що так не може бути насправді, що це вигадка, це не зі мною. Тихий хлопчина, який, як усі думали, більше не піде в розвідку - загинув, а я усю дорогу гадала, хто загине... На нього б точно не подумала. Мені здавалося, що він буде у безпеці, що він вже як-то кажуть своє відвоював. Але він підірвався на ОЗМ в сірій зоні...

Або завжди усміхнений чоловік, який усім розказував про своїх донечок. Його привезли у кунзі вночі, осколок в голову. Я намагалася вигадати чим замотати голову, лізла у той кунг, щоб потрапити на той ВОП, щоб побачити осколки, воронку, зрозуміти, чим саме по них стріляли... А потім зранку усвідомила, що того, хто так любив своїх донечок, більше немає. А я так і заснула у його крові, бо впала у тому кунзі...

Або двоє поранених, і я намагаюсь тягнути одного хоч у якесь укриття, та одним бинтом та ІПП перебинтувати обох. Розпач - що не можу більше нічого зробити, і вибрати кого тягнути - теж не можу. Обійняла того, хто знепритомнів, лежу і молюся. Так, щоб другий поранений не бачив. Всі вижили. Але той розпач!.. Я потім так боялася знову цього, так боялася знову обирати.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 05

Або дядько, який мене, коли залетіла до них, умовляв: "Сядь, дитино, не поспішай жити, попий кави, зараз все зробимо"... Його "не поспішай жити" я разів двадцять за ті пів годинки почула... Потім побачила його у зведеннях... Загинув на ВОПі, поки мився, влетіла міна перша відразу в нього...

... А дівчата! Я трохи полаялася з Яною Червоною через політику. Їду зі своїми і думаю: "Зараз доїду до ВОПа, і напишу їй, що ще не вистачало лаятися через політиків, тим більше, що я ані "проти" Порошенка, ані "за" нього. Маю до нього багато запитань". Тут дзвінок, і кричить Галинка: "Янки немає!" Я доїхала до місця, вийшла за машини, сіла під колесо на землю. Хлопці злякалися: чи погано мені, чи ще щось... А я не розумію - що робити? Куди їхати? Як допомогти?

А Вікторівна... Іра Шевченко... Я повинна була бути з нею в машині... Але чомусь я жива.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 06

Гюрзі я обіцяла випити кави, останній раз біля магазину у Мар’їнці вже от стовідсотково сказала, що обов'язково, тільки не сьогодні. А потім потрапила вже на його могилу та вибачилась за каву. Може, він і почув.

Кол обіцяв зателефонувати, як тільки вони повернуться в один будинок, бо там багато цікавого можна було зробити. Я чула по рації повідомлення про трьохсотого, навіть впізнала голос командира Кола, і була поруч. Могла підскочити, але мені, казали що все буде ОК. Я не уявляла, що поранений - то Кол, а потім вірила, що він виживе.

Так їх багато... А мої рідні хлопці з батальйону!.. Я добре знаю тепер їх матерів, але тих хлопців нема... Немає навіть заступника воєнкома, полковника дяді Міші, який завжди вмовляв мене повернутися у Запоріжжя та служити в військкоматі. Він пам’ятав усіх загиблих хлопців, пам'ятав, як кого звуть з рідних. Він жив, вважаючи нас усіх своїми дітьми. Запалення легенів, не лікувався, бо ніколи, а потім рак легенів дуже швидко його вбив. Немає більше справжнього батька, полковника, офіцера честі.

"ВІН ЗБИВ МЕНЕ З НІГ І НАКРИВ СОБОЮ"

Зі своїм чоловіком я познайомилася у Фейсбуці - якось він написав мені, що він мій колега, тільки з 3 полку. Іноді ми спілкувалися з цього приводу. Потім у нього закінчувався контракт, і він попросився до нас у підрозділ.

Я не думала про відносини. Ніколи не розуміла тих, хто на таке наважується - адже це все ускладнює. Але він став моїм охоронцем. Я дійсно не можу згадати скільки разів він мене рятував, як би я не була проти.

Не встигла куля влетіти у шифер над моєю головою - а він уже збив мене з ніг і накрив собою. Мені не треба було йому казати, що робити, коли ми працювали у парі. Навіть найперший раз він розумів все, тільки-но я встигала про це подумати. Завжди, де б ми не опинилися, він намагався знайти кави, знайти чим мене погодувати. Я засинала у якомусь закинутому бліндажі і прокидалася від того, що на мені його куртка, а він намагається розтопити грубку...

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 07

Були і негативні ситуації. Наприклад, коли вночі ми загрузли машиною між позиціями, він пішов шукати Урал, який зможе висмикнути нас. І водій Уралу сказав, щоб я поїхала трохи в об'їзд. В об'їзд - це десять метрів, тільки ніхто не уточнив цього, і зрозуміли ми це, коли проїхали вже половину мінного поля. Подзвонив цей водій і почав кричати: "Куди?!..." Варіантів було небагато. Ми залишитися там до ранку, щоб потім їхати і молитися. Треба було їхати, я закричала на всіх, щоб вийшли геть, і тільки чоловіка не змогла вигнати з машини. Це було неправильно. Тому що якби не пощастило - то саме у нього був і досвід, і навички, щоб мене спробувати врятувати. Але залишити мене саму у машині він не зміг, як я на нього не кричала, як не сварилася. Ми проїхали, я пролетіла, напевно, на одному вдиху 500 метрів. Пощастило...

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 08

... Напевно, мені ще треба жити. І я дозволила собі просто бути щасливою. Я знала, що він давно мене любить - просто не дозволяла цього. Адже війна... Але і на війні можна кохати, особливо коли розумієш, що чомусь живий.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 09

"РИЗИКУЮ БЕЗПЕКОЮ, АЛЕ ІНАКШЕ ВЖЕ НЕ МОЖУ"

Зараз, коли я повернулася - надивилася на те, як перефарбовуються, продаються та пиляють гроші ті, хто при владі у моєму рідному Запоріжжі, у 2 годинах від якого йде війна... Я побачила, скажімо, як волонтерів, які не втомилися досі плести маскувальні сітки та допомагати фронту, вигнали навіть з підвалу, у якому вони працювали. І усім депутатам "патріотам" було все одно, ніхто не зголосився допомогти. Ніби у нашому місті немає приміщень в комунальній власності чи в державній, які здаються в оренду родичам та придворним?.. Про патріотизм краще за все балакати перед виборами та на свята...

Зараз наші дівчата-волонтери та активісти, що боролися проти вирубки парку, об’єдналися і йдуть на місцеві вибори. Я зрозуміла, що найкраща підтримка - це стати поруч з ними. Тому я також балотуюсь. Тому я називаю тепер своє справжнє прізвище, яке роками приховували - я Семігайлова Юлія. Я розумію, що ризикую безпекою, але інакше вже не можу.

Снайпер Юлія Семігайлова (Білка): У кожного є межа. Я давно переступила її, та не могла залишити хлопців 10

У нас нема грошей на агітацію, волонтери не зможуть платити по 20 тисяч за борд чи проплачувати статті у ЗМІ... Але я маю надію, що люди чогось навчилися, що вміють бачити та думати.

Зараз у багатьох містах ідуть на вибори дійсно справжні, бойові, незламні. І я дуже радію, що у країні з'явився шанс нарешті отримати майбутнє в своїх регіонах. Разом ми зможемо побороти все.

... Усі номери загиблих у мене в телефоні. Я їх усіх тримаю біля себе. Вірю, що вони поруч. А я не з ними тому, що так треба, тому, що в мене ще є тут справи. І я не можу схибити, бо вони всі тоді від мене відвернуться.


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися