Травень 2013. Меморіал Слави у Луцьку і синьо-біле море прапорів та лозунгів «Ні – фашизму!». Партія Регіонів зігнала на антифашистський мітинг усіх бюджетників. Десятки автобусів з учителями, лікарями, працівниками культури з усіх районів запрудили центр міста. Влада з ветеранами війни гаряче засуджують фашизм, який піднімає, виявляється, свою голову в Україні. Стою у натовпі, і хочеться сміятися й плакати водночас. Люди, ви що, подуріли?! Який фашизм?! Вам вішають на вуха пропагандистську лапшу від Путіна, а ви, як барани, під прапорами «хаваєте» це все?! Чи робите вигляд, що хаваєте. І все тому, що боїтеся. Боїтеся втратити свої посади, роботу. Ваші діди молодими хлопцями не злякалися постати проти сталінської репресивної машини, стрілялися у криївках, підривали себе гранатами. А вас гонять, як стадо, як бидло, і змушують з рабською покірністю лизати чоботи лакеям Януковича й повторювати всяку дурню? Такі, як ви, посадили зека у президентське крісло.
Уже через якихось десять місяців над тим самим меморіалом Слави, де «клеймили позором» фашизм, могутньою хвилею розлягалося могутнє: «Герої не вмирають!», і десятки тисяч людей ридали, як діти, коли Луцьк ніс на руках труни перших убитих на Майдані. Цих ще майже безвусих хлопчиків Василя Мойсея і Сергія Байдовського. Людське море здавалося безкінечним. І пам’ять теж…
Наші діти дали нам хороший урок гідності, заплативши за це своїми життями. І коли ми хоронили їх, ковтаючи гарячі сльози під обпікаючу душу «Гей, плине кача…», кожен клявся бути трохи кращим, чеснішим, сміливішим. Скільки було надій і сподівань, що все тепер в країні зміниться! Не може не змінитися, бо надто дорогу ціну заплатили за цей шанс. Брати хабарі? Нізащо! Обкрадати державу – та хай руки відсохнуть! Продаватися за гречку на виборах? Ніколи! Живемо й працюємо тільки по совісті, будуємо нову країну, за яку поклали свої голови ці хлопчики й чоловіки на Майдані.
Та ще не вистигли сліди Героїв, ще не затихли тужливі мелодії, як наш запал кудись вивітрився. Ми так хотіли розправити крила, але нам підрізала їх війна. І ми не помітили, як з вільного птаха, яким відчули себе на Майдані, знов перетворилися у плазунів. Хабарі беремо, як і колись. І рука ні в кого не здригається. Як продавалися, так і продаємося. Подивіться хоча б у волинські виборчі списки – ті самі обличчя, які знову в командах олігархів, тільки цукерочки загорнуті вже у нові політичні обгортки. Там є вчителі, лікарі, інтелігенти, які вчора бігали на мітинги на підтримку Януковича, потім Порошенка, а тепер уже люблять інших «буратін» з великими грошовими мішками. Крокують у майбутнє з новими вождями, прикрившись вишиванками. Вони готові чорта лисого полюбити, аби десь прилаштуватися поближче до влади, до корита.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!