Важке випробування випало на долю молодих батьків Олега та Ірини Сухоребських з Івано-Франківська – у їхнього синочка виявили онкологію. Дитя до останнього боролося за життя, знайшовши для себе прихисток у монастирі, а порятунок від болю – у причасті. Тепер на його могилі зцілюються люди.
Богородиця у сні пообіцяла мамі забрати сина
Батьки неймовірно раділи народженню сина. Назвали його Ярославчиком. Коли дитині виповнилося десь півтора рочку, Ірині наснився дивний сон. Наче сидить вона із сином на зеленій галявині й міцно його обіймає. Раптом перед очима з’являється Богородиця і каже: «Не пригортай його так, бо все одного заберу сина в тебе». Ті слова довго крутилися в неньчиній голові. Але не думала вона, що так швидко вони справдяться.
Ярослав пішов у садочок. Вихователі запам’ятали його як дуже добру дитину. Малюк мав дорогі іграшки, проте залюбки ними ділився. Був доброзичливим. Навіть в момент, коли його штовхнули і, падаючи, він зламав ніжку, ні на кого не нарікав. Тоді починалася його Хресна дорога до Бога.
Після того злощасного перелому батьків шокував інший діагноз, що встановили дитині – саркома. Вони мужньо слухали настанови українських фахівців, з надією дивилися на німецьких онкологів. Та ніхто навіть на словах втішити не міг. Коли усі радили готуватися до найгіршого, батьки вирішили довіритися Господу – й повезли Славчика у монастир у село Великі Бірки, що на Тернопільщині.
Рятувався від страшного болю причастям
Останні місяці були важкими. Нога вкрилася страшними кровоточивими ранами. Дитя пухло, допікав неймовірний біль. Але хлопчик мужньо терпів. Коли біль проймав до самого серця, він просив дати йому… причастя. І тіло Христове тамувало його страждання.
Якось мама, схилившись над сином, запитала:
– За що ж ти, синочку, так терпиш?
На що він відповів:
– Мамочко, не нарікай, Ісусик ще більше страждав.
Щодня хлопчик години проводив у молитвах. Біля нього завжди були часточки мощей блаженних Миколая Чарнецького і Василя Величковського. Біля ліжечка стояла запалена лампадка і висіла ікона Богородиці.
Бували миті, коли навіть дорослим ставало страшно. Пухлини проривало, на їхньому місці у тілі утворювалися дірки. Медики відмовлялися робити перев’язки й нарікали на батьків.
– «От бачите, до чого довела ваша віра?!» – кричав лікар, – згадує отець Леонід Григоренко, який нині служить на Волині, у місті Ковель, а в той час як духівник часто був поряд зі Славчиком під час медичних процедур. – Мовляв, тепер йому вже ніхто не допоможе. Але Господь дитя не залишив.
Його хочуть визнати мучеником
На Покрову, у ніч з 13 на 14 жовтня 2004 року, Матір Божа забрала Славчика на Небо. Рідні згадують, як він склав руки навхрест і усміхнувся, а тоді ніби заснув. Але насправді лиш зробив останній видих і відійшов у вічність. А вранці усі здивувалися: виразки і набряки на тілі дитини зникли, наче їх і не було. Обличчя хлопчика виглядало умиротвореним.
На похорон Ярослава Сухоребського прийшло дуже багато людей і священнослужителів. Батьки безутішно ридали. До них підійшла донечка Наталочка і стала заспокоювати:
– Чого ви плачете? Я бачила, як Матінка Божа за руку повела нашого Славчика на небо. Він зцілився.
Рідні вірять, що так воно й сталося. Адже за шістнадцять літ, відколи поховали дитя, чули багато щемливих відгуків про допомогу їхнього сина після смерті. Хтось звертався у молитвах з проханням вилікувати від важкої хвороби – й одужав, хтось благав знайти втрачену річ – і знайшов, комусь допоміг зцілитися від одержимості злим духом. Отець Леонід вже отримав десятки подібних листів, що свідчать: Господь за посередництвом Славчика творить дива. Він видав книгу про нього і готує документи, аби розпочати процес беатифікації – визнання святим. Хлопчик може стати наймолодшим мучеником України.
Наталія КРАВЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
петр
Ну скiльки можна писати таке дурне!
Ліна
Вам не соромно писати цю хрінь? Ви не журналісти, ви позорища.