14 років тому про нього писали і знімали сюжети чи не всі провідні світові газети і телеканали. Солдат Квантунської армії Японії Увано Ісіносуке, якого на батьківщині влада офіційно визнала загиблим, весь цей час спокійнісінько жив у Житомирі. Історія, гідна лягти в основу сюжету для фільму.
Біля хати висадив вишні, які нагадували сакуру
Увано Ісіносуке почав воювати з радянською армією ще у 1939-му під Ханхінголом. Тоді йому було лишень 17 років. Кінець війни застав його на півдні Сахаліну. Там він потрапив у полон. Чому не повернувся на батьківщину? Про це Увано не розповідав. Відомо, що остання звістка в Японію від нього надійшла у 1958 році. Не маючи ніяких даних про ветерана, у 2000-му японська влада офіційно оголосила про його смерть. А через п’ять років чоловік прийшов у посольство Японії і заявив, що мріє востаннє побувати на своїй батьківщині, зустрітися з рідними, відвідати могили батьків і побачити цвіт сакури. Увано тоді було вже 82 роки. Виявилося, що на Сахаліні він одружився з українкою і у 1965 році переїхав жити до Житомира. У пари народилися троє діток – дві доньки і син. Родина оселилася на окраїні міста у власному будинку. Біля нього господар посадив багато вишень як нагадування про Країну сонця, що сходить. Дуже вже їхнє цвітіння подібне до цвіту сакури. Увано працював у котельні кочегаром. Руки у чоловіка були золоті. Все міг зробити сам, полагодити. Сусіди про нього розповідали тільки хороше – чоловік спокійний, трудолюбивий, завжди допомагав. Про його незвичну долю не знали, бо Ісіносуке не розповідав про своє минуле.
З братами і сестрами спілкувався через перекладача
У 2006 році Увано потрапив під приціл десятків телекамер. Саме тоді він разом із сином Анатолієм зміг поїхати в Японію. «Я 60 років не розмовляв японською мовою, і перш за все хотів би сказати «конніхіва», що значить «привіт», – хвилювався чоловік. Материнську мову він забув, тож з рідними спілкувався через перекладача. Правда, і російською говорив із сильним акцентом. Надзвичайно хвилюючою була зустріч у токійському аеропорту з родиною. 83-річний Увано та його 80-річний брат Усітаро кілька секунд приглядалися один до одного, а потім міцно обнялися. Далі житомирянин обняв своїх двох молодших сестер, яким на той час було 75 і 70 років. Це їхня перша зустріч від 40-х років минулого століття. Сліз неможливо було стримати. У той приїзд Увано познайомився зі своїми чотирма племінниками. Їм уже виповнилося від 52 до 62 років. Зі своїми двоюрідними братами і сестрами мав змогу поспілкуватися і син Ісіносуке Анатолій. Старий солдат японської армії переконував, що не міг дати про себе знати раніше, бо це йому забороняв робити комуністичний режим.
Звісно, Увано був вражений тими змінами, які відбулися в Японії за 60 років. «Просто не впізнати», – коротко описав свої емоції. Увано – дуже небагатослівний. Про себе та своє життя він розповідав вкрай скупо. Окрім декількох фраз журналістам, не вдалося від нього нічого добитися. Відмовився розповісти про свою долю й пізніше. Тому на сьогодні навіть не вдалося з’ясувати, чи живий ще Увано Ісіносуке. Люди у Житомирі, з якими вдалося зв’язатися, про нього нічого не могли розповісти. Зараз йому мало би бути 98 років. У 83 він виглядав доволі моложаво.
Пан Увано свого часу подарував японцям надію на те, що солдати, які не повернулися з фронтів Другої світової, могли непогано жити в іншій країні. Уряд Японії вважає, що в колишньому Радянському Союзі залишилося близько 400 колишніх японських солдатів імператорської армії. Вдалося встановити лише особи 40 з них.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!