90-річна жінка переховувала та лікувала поранених в Іловайську захисників України
Україна

90-річна жінка переховувала та лікувала поранених в Іловайську захисників України

9 січня 2021, 10:54
0
0
Сподобалось?
0

Двох добровольців із батальйону "Донбас", які пораненими йшли з центру Іловайська 19 серпня 2014 року, сховала у себе в квартирі місцева жителька – 90-річна Клавдія Іванівна.

Бабуся допомогла українським воїнам перев'язати рани і, незважаючи на можливість обшуків, переховувала захисників в своїй оселі, пише Reporters.

Бійці добровольчого батальйону розповіли, що в квартиру українки на другому поверсі в центрі Іловайська вони зайшли самі. Їх залишилося двоє — Тарас Костанчук із позивним Бішут і боєць Євген на псевдо Нікітос. 19 серпня 2014 року під час відходу батальйону «Донбас» із центру Іловайська обидва отримали контузії та кульові поранення: Нікітосові прострелили коліно, а Бішута від смерті врятував шолом — куля зрикошетила, надколола череп, але до мозку не дістала. Хоча бої за Іловайськ іще тривали, Бішут і Нікітос опинилися в оточенні — центр міста повністю контролювали бойовики. 

— Схопили один одного, забігли у найближчий під’їзд одного з житлових будинків, — шість років потому згадує Костанчук. — Піднялися на другий поверх, побачили неброньовані двері, вломилися всередину квартири. Я приліг на диван, а Нікітос розмістився на підлозі. Зачаїлися. 

Від акубаротравми, як медики називають контузію, у вухах військових безперервно дзвеніло, а голови тріщали від болю. Закривавлених і розгублених, посеред власної спальні їх зрештою знайшла 90-річна Клавдія Іванівна. Жінка не мала сил щоразу спускатись у підвал, тому переживала масивні обстріли у ванній.

— Кто тут? — звернулася російською, вийшовши з «укриття». 

— Українські військові, — відповіли в один голос. — Ми не образимо. Потрібна ваша допомога. 

Глухувата, в окулярах із товстезними скельцями, попри поважний вік, мешканка Іловайська мала чистий та гострий розум. Спочатку вона розгублено розглядала бійців, а тоді швидко почала обробляти Бішутові й Нікітосу рани. Старечими натрудженими руками промивала, бинтувала — і усміхалася, розповідаючи, наче давнім знайомим, про переваги поганого слуху. Бо менше чує стрілянину й вибухи. 

— Ви, хлопці, — примовляла, — не переживайте. Я ще під час Другої світової санітаркою була, то трохи на медицині знаюся. Підлатаємо вас — як новенькі будете. 

Понад пів століття тому, ще замолоду, Клавдія Іванівна вже переховувала вдома військових. Точніше, одного — есесівця-дезертира, якому дуже вже кортіло жити. І от тепер, скручена старістю, вона сиділа у пошарпаному кріслі, щоразу переживаючи, щоб у квартиру не вдерлися з перевіркою бойовики. 

— Ховала нас, — каже Бішут, — буквально під страхом смерті. Якби нагрянули з обшуком — стареньку точно вбили б разом з нами. Поранені, в самісінькому центрі окупованого міста, та ще й неподалік блокпосту з кадирівцями, ми вижили волею долі й стараннями Іванівни. А ще її сусідки, яка також нам допомагала, та донецьких патріотів. 

Бішут і Нікітос, як і значна частина бійців «Донбасу», що долучилися до батальйону в 2014-му, були місцевими. Втім, вибиратися стежками і без документів було надто ризиковано, тому військові використали старі зв’язки і вийшли на українське підпілля окупованої Донеччини. Донецька агентура виготовила й передала бійцям підроблені паспорти, чоловіки вигадали собі легенди і виїхали з Іловайська блокпостами бойовиків. 

— Нікітос поїхав за два тижні, я — за три. Вивозив нас один з місцевих патріотів. Я перетинав блокпост неголений, із перегаром, у пом’ятому одязі і кепці, що прикривала рану. В руках мав робітничу валізку, мовляв, простий ремонтник, ось мій склоріз. А Нікітосові перед тим, як він поїхав, зробили йодову сітку на нозі — коли його зупинили на блокпосту, як ми й очікували, то він сказав, що вставляв у місті вибиті шибки, шмат рами впав на ногу, от вона й набрякла — бачите, йодова сітка. Задерти штани до коліна, на щастя, ніхто не вимагав. Нам обом знову пощастило. 

Розуміючи, що, певно, ніколи більше не побачать Іванівну, Бішут і Нікітос, попри ризик, зазнімкували себе поруч із рятівницею. Аби хоч якось віддячити жінці, завдяки якій лишилися живими, після виходу з Іловайська через ті самі зв’язки бійці передавали Іванівні на окуповану територію продукти і медикаменти. Опублікувати ж унікальні світлини і розкрити ім’я рятівниці зважилися тільки у 2020-му — за рік після смерті Клавдії Іванівни. Людини, що допомогла.


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися