Інша Леся Українка, яку ми не знаємо
Україна

Інша Леся Українка, яку ми не знаємо

28 лютого 2021, 19:55
0
0
Сподобалось?
0

25 лютого минає 150 років від дня народження великої поетеси Лесі Українки. Вона утверджувала українську літературу серед європейських. А її драма-феєрія «Лісова пісня» взагалі визнана шедевром світової драматургії. Лариса Петрівна Косач стала однією з найосвіченіших жінок свого часу. Доля відвела їй всього 42 роки… І сповнила їх не лише стражданнями через хворобу, а й великою любов’ю та щастям названого материнства!

Жила в дядьковій бібліотеці

У її генах переплелися дві потужні гілки – родини Косачів та Драгоманових. Батько Петро Косач був видатним українським правником, юристом з дворянського роду, а мама письменниця Олена Пчілка походила із сім’ї культурних діячів, які зробили величезний внесок у розвиток історії України. Також вона була активісткою жіночого руху. Подружжя виховало шестеро дітей. І головне, чому їх батьки научали, – щоб нащадки добре розуміли своє українське коріння! У молодших Косачів були приватні педагоги, діти вивчали іноземні мови, читали світову літературу. Також духовним наставником поетеса вважала свого дядька – історика Михайла Драгоманова. Свого часу вона навіть жила в його бібліотеці!

До речі, маленька Леся вже в чотири рочки вміла читати. А у вісім написала перший вірш «Надія». Присвятила його своїй тітці Олені Косач, яку влада арештувала та відправила на заслання.

У родинному гнізді Косачів на Волині, у Колодяжному, Петро Антонович звелів збудувати окремий будиночок, щоб діти мали персональні кабінетики для творчості. На жаль, саме в той час почалася важка «тридцятилітня війна» Лесі Українки з туберкульозом кісток. Біда вчепилася до 10-літньої дівчинки після Водохреща, коли вона пішла святкувати Йордань до Стиру і промерзла. Відтоді кожен день був сповнений болю та мук. Та у ньому знаходилося місце для великої і щирої любові.

Перше кохання – хлопчик з Волині

Науковий співробітник Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка Алла Диба досліджує кохання у житті та творчості Лесі Українки.

– Перші світлі почуття з’явилися ще на Волині, – розповідає науковиця. – Був близький серцю хлопчик з Колодяжного чи навколишніх сіл. У 15 років Леся Українка познайомилася із сиротою Максимом Славинським, товаришем її брата Михайла. Він соромився підійти до дівчини, бо був бідно одягнутий. Потім між ними з’явилася симпатія. Я б сказала, це було передчуття кохання, хоч Леся Українка присвячувала Славинському ліричні вірші. Але взагалі це була дружба на все життя. Він знову поїхав у Київ, де вчився, і безнадійно закохався в оперну співачку Надію Забелло Врубель. Усі свої переживання і тривоги звіряв Лесі Українці. Вони підтримували зв’язок і після одруження Максима Славинського. Тоді у чоловіка теж була велика драма: дружина, як і Леся Українка, захворіла на туберкульоз кісток.

На згадку від грузина лишився кинджал

Надзвичайної краси вірші поетеса присвячувала студентові Нестору Гамбарашвілі, який орендував кімнату у київській квартирі Косачів. Лариса давала йому уроки французької, а він її навчав грузинської.

– Чи є згадки про якісь інтимні речі у спілкуванні Нестора Георгійовича і Лесі Українки? Уявіть, вони жили у невеликій квартирі, де було багато людей: у вітальні спить мама, часто приїздить батько, у сусідній кімнаті сестри, а в маленькій – брат Микола, ще в одній – Леся Українка. Приїжджав у гості й брат Михайло із сім’єю. Там навіть «гратися» в любовні ігри було ніяк. І головна обставина – у поетеси в той час сталося одне з найважчих загострень хвороби. Вона фактично була прикута до ліжка, їй робили дуже болючі ін’єкції, готували до операції на нозі, – розповідає дослідниця.

Пізніше Нестор одружився, а Лесі Українці на згадку від нього залишився маленький жіночий кинджал. Як розповідає Алла Георгіївна, колись він привіз дівчині його як символ боротьби з ворогом. Пізніше цю річ передали у львівський музей «Арсенал». Через багато років після смерті поетеси Нестор Гамбарашвілі побував на її могилі й просив пробачення, що, можливо, не був достатньо уважним до неї.

Мержинського любила,  але дітей мати не хотіла

Справжнє велике кохання у серці Лесі Українки зародилося з появою у її житті Сергія Мержинського. Він був білорусом, мав відкриту форму сухот і лікувався у Ялті. Там вони й познайомилися. І здружилися найперше тому, що поділяли однакові політичні погляди.

Сергій МЕРЖИНСЬКИЙ

Деякі літературознавці вважають, що дружбою їх стосунки й обмежувалися. Однак вірші, присвячені Мержинському, таки говорять про її велику любов. Після спільно проведеного часу в Криму вони ще кілька разів бачилися. Раптом Леся Українка дізналася, що він зовсім самотній і при смерті лежить удома. І хоч сама була хвора, поїхала до нього у Мінськ, аби провести разом ті останні дні. Коханий помер у поетеси на руках.

– Леся Українка доглядала Мержинського як найвідданіша дружина, – розповідає науковиця Алла Диба. – То була велика любов. Але одружитися вони не могли – не хотіли нащадкам свої хвороби лишати у спадок.

Хоч достеменно невідомо, чи планували дітей один для одного. Але в листах Лесі Українки та спогадах друзів Мержинського є згадки про це. До слова, останнім проханням Мержинського було написати листа від його імені… іншій жінці. І Леся Українка його виконала.

Чи був роман з Кобилянською?

Після смерті Сергія Мержинського Леся Українка була у страшній депресії. За ніч вона написала вражаючу драму «Одержима». Аби відволікти від горя, її до себе у гості запросила подруга – письменниця Ольга Кобилянська. Про цей період в житті поетеси останнім часом з’являється багато публікацій з натяками на те, що між жінками був роман. Раніше у їхньому листуванні згадується звертання «пані» чи «шановна товаришко». А коли повернулися після спільно проведеного місяця у хатинці в горах, стали називатися «хтосічок», «киця», «хтось чорненький» (Кобилянська) і «хтось біленький» (Леся Українка). «Хтось когось любить і ніколи ні на кого не гнівається… Когось цілує і гладить, і так, і так… і ще так», – писала в одному зі своїх листів Леся Українка. Або ж в іншому: «Якби хтось тепер був біля когось, то ліг би коло когось і наводив би на когось паси».

А ще окремі дослідники доводять, що Леся Українка писала про одностатеве кохання у драмі «Блакитна троянда». А в одному з листів Ольги Кобилянської є слова: «Невже на світі немає жодної, такої як я, людини, з якою я могла би жити, хоча би жінки?»

– Усім хочеться сенсації, – відповідає на запитання про стосунки двох письменниць Алла Георгіївна. – Вони були просто надзвичайні подруги. І коли в горі подруги торкаються одна одної, гладять по голові, то в цьому немає нічого сороміцького, це нормально. У той момент Кобилянська теж переживала душевну драму через кохання до Осипа Маковея. Леся та Ольга стали одна для одної тим плечем, на якому можна було поплакати.

Чоловік був молодший на дев’ять років

Тоді до туберкульозу кісток додалися ще й сухоти – Леся Українка стала кашляти кров’ю, бо заразилася від Сергія Мержинського.

– І тут у її житті з’явився ангел-охоронець Климент Квітка. І названа дочка Маруся, – розповідає Алла Диба.

Климент Квітка – музикознавець і фольклорист. Він був сином поденщиці, але виховувався у бездітній родині киян Карпових. Прийомні батьки дали хлопцеві усе, бо виховали його як рідного.

Климент КВІТКА

Стосунки з Лесею Українкою тривали кілька років, але пара жила разом без узаконення стосунків. Врешті Климент Квітка запропонував поетесі одружитися. Вона була старшою на дев’ять літ, та це не ставало перепоною. Вінчалися у Києві.

Дослідники пояснюють: Климентові Васильовичу треба було одружуватися, інакше він міг втратити посаду помічника мирового судді. Щоб дочка виходила заміж, наполягав і батько Петро Косач, який був хорошим юристом.

Але чи було між Климентом Квіткою та Лесею Українкою кохання?

– Я б про це сказала так: іноді оргазм тіла відбувається одночасно з оргазмом душі. З віком кохання часто тримається саме на глибокій дружбі, довірі, опіці. Так було у цій парі. Варто згадати і ствердження лікарів-фтизіатрів про те, що люди, хворі на туберкульоз, чи не найбільш пристрасні.

А ще у подружжя з’явилася названа дочка Маруся Собіневська (вони забороняли собі стати батьками). Її Карпови взяли на виховання, але вже у дуже поважному віці, у своєї знайомої. Дівчинка мала норовливий характер (про неї казали – «шкодлива»), і рідня з дівчинкою не могла впоратися. Коли маленьку під свою опіку взяла Леся Українка, все змінилося.

Названа дочка не змогла відвідати могилу поетеси

Якось поетеса почула, як батько Климента Васильовича сварився на Марусю. І вступилася за дівчинку, гримнувши кулаком по столу: «Як не вмієте нічого пояснити, тільки своїми молитвами голову забиваєте, то не беріться! Я буду вчити її сама».

У листах Марії збереглися спогади, як Леся Українка навчала її читати і писати, давала уроки іноземних мов, арифметики, разом вони вишивали, робили писанки. Постійною турботою поетеси була і плата за навчання дівчинки. Зі своїх поїздок вона привозила Марусі тканини, сукні та книжки.

Коли робота змусила Климента Квітку переїхати на Кавказ, з ним поїхала вся родина. Маруся там продовжила навчання і навіть здобула золотий хрест у гімназії, що вважався найвищою нагородою. На жаль, названа матір Леся Українка цього вже не побачила, бо померла.

Тіло поетеси перевезли в Україну. Останній спочинок вона знайшла на Байковому кладовищі. Марія не була на її похороні. Вона залишилася жити на Кавказі, стала телеграфісткою, вийшла заміж, взявши прізвище чоловіка Бешкурова, та осіла у Кисловодську (Росія).

Прийомна дочка Маруся СОБІНЕВСЬКА

– Чи називала в дитинстві Маруся Лесю Українку мамою? – запитую в Алли Диби (адже вона особисто зустрічалася з Марією Собіневською-Бешкуровою, коли та ще була жива).

– Ні. Казала на неї «тьотя Леся». Але з вдячністю згадувала: «Лариса Петровна Косач-Квитка любила меня, как мать, уважала как человека, хотя и маленького… Я помню свою тетю Лесю, которая своей добротой, сердечным отношением и материнской любовью помогла мне стать человеком», – цитує дослідниця. – Марія вийшла заміж за вдівця, у якого був син. Разом вони народили ще одинадцять дітей. Так хотіла хоч одну з дочок назвати Лесею. Але чоловік не дозволив. «Ти не зможеш її виховувати, бо кожного разу, як на неї подивишся, будеш згадувати минуле і плакати».

Марія Собіневська-Бешкурова так жодного разу й не відвідала Україну. Були голодні роки, потім йшла війна... Але, помираючи, дітям лишила заповіт – вклонитися могилі Лесі Українки. Його виконала одна з дочок – Вікторія. Також завдяки Аллі Дибі родина Бешкурових передала в музей кілька особистих речей Лариси Косач, що залишилися їм у спадок, – зокрема, вишитий взірець для накидки на шезлонг, на якому любила грітися на сонечку поетеса…

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися