Минає 160 років з дня смерті Кобзаря. У столиці Литви Вільнюсі дуже шанують Тараса Шевченка. Адже в юності він жив у цьому місті й тут брав уроки малювання у відомих професорів-живописців. І сьогодні в старовинній частині Вільнюса в українському сквері стоїть оригінальний пам’ятник юному поету – у вишиванці і з книгою в руках. Вклонилися Шевченку і вісниківці під час подорожі до Литви. І пройшлися стежками Тараса Григоровича. Дізналися, які місця він відвідав і хто став його першим «дорослим» коханням, про яке він потім… не бажав згадувати.
Польську не знав, а дівчині вірші її мовою писав
Доля Тараса Григоровича складалася непросто. Бо народився у часи, коли в Російській імперії царювала панщина. Його прадід по батьковій лінії був запорізьким козаком, а по маминій – селянином з Прикарпаття. Хлопець рано осиротів – спочатку через злидні та виснажливу працю віддала Богові душу матір. А батько, вдруге оженившись (мачуха була нещадною до його синів та дочок), й сам недовго протягнув на цім світі.
Осиротілих дітей Григорія Шевченка розкидала доля. Тарас наймитував по людях, а потім його взяли до панського двору Енгельгардтів. Згодом поміщик взяв п’ятнадцятилітнього Тараса разом з челяддю із собою в далеку дорогу – до міста Вільно (нині – Вільнюс) як «покоєвого маляра».
Хоча спочатку хлопця було зараховано до учнів панського кухаря, згодом став кімнатним «козачком». Він чистив чоботи і набивав люльку пана. Але мрія була одна – малювати. Одного разу Шевченко, поки пани від’їхали на бал, запалив свічки і став змальовувати на папері козака Платова. Раптом відчинилися двері, й на порозі з’явився пан Енгельгардт. Його люті не було меж. Кричав, що Тарас міг не тільки будинок, а й ціле місто спалити. Зранку Шевченка добряче відшмагали…
Проте після цього «козачком» стала займатися пані Софія. Дружина Енгельгардта таємно від чоловіка дозволяла хлопцеві брати книги з його бібліотеки, а сама була йому за перекладача – пояснювала незнайомі польські слова та вислови. Французької його вчила гувернантка. Тоді ж Шевченко почав брати уроки живопису у професійних художників, зокрема, викладачів Віленського університету. Хоч офіційно вчитися кріпакам не дозволялося.
Втік від поміщика до коханки
Під час тих уроків Тарас познайомився зі швачкою-полькою Ядвігою Гусиковською – і між юними серцями спалахнуло кохання. Тарас не знав добре польської, а Ядзя – української. Та зовсім скоро Шевченко писав для коханої вірші її рідною мовою! Тоді вперше почав задумуватися над гіркотою кріпацької долі. Бо Ядвіга була хоч незаможна, та вільна, ніхто над нею не мав права знущатися, а Тараса дозволено було панові бити, як пса…
Наприкінці осені 1830-го року у Варшаві вибухнуло повстання. Є відомості, що Ядзя відвідувала таємний польський революційний гурток. Вона покинула Вільно і поїхала у Варшаву. Скучивши за коханою, Тарас став мудрувати, як до неї вирватися. І йому вдалося вмовити пані Софію відпустити його начебто на продовження курсу навчання живопису, оскільки Віленський університет закрили через заворушення.
Ядвіга з радістю прийняла Шевченка. Аби бачитися частіше, дівчина навіть допомогла йому зняти кімнатку неподалік місця, де жила сама. Ті дні, проведені з Ядзею, дали змогу Тарасові особливо гостро відчути смак волі. І коли пан Енгельгардт відбув у службових справах до Петербурга, забравши із собою слуг, Шевченко вирішив від нього… втекти! Він відпросився у пані Софії до Ядзі начебто попрощатися і не повернувся. Бо вже знав колишніх кріпаків, які стали вільними людьми, купивши собі документи. Мріяв бути як вони. Та кохана поставила умову, щоб Тарас приєднався до польських студентів-революціонерів. А він не захотів. Тоді Ядзя видала його уповноваженому Віленського гарнізону. І Шевченка відправили етапом як втікача у Петербург. Частину того шляху поет змушений був іти пішки. Там йому виповнилося 17 – і починалося зовсім інше життя.
Під час заслання Шевченко не раз згадував щасливі молоді роки, проведені у Вільно. Зокрема у поемі «У Вільні, городі преславнім». При цьому старався забути Ядзю і її зраду. Хоч саме вона зародила в ньому свободолюбця.
Жінки від нього божеволіли!
Біографи стверджують, що Шевченко закохувався часто, однак сім’ї ні з ким так і не створив. Науковці згадують про дитяче Тарасове захоплення 10-літньою дівчинкою з його рідного села Оксаною Коваленко. Про неї писав у вірші «Мені тринадцятий минало…» Коли, отримавши волю, він повернувся до Кирилівки, Оксана вже була заміжня.
Серед коханих поета була княжна Варвара Репніна (зберегли дружні стосунки на все життя) і молоденька дружина поміщика Платона Закревського з Полтавщини. Сватався поет до Феодосії, доньки священника. Однак йому відмовили. Попівна підкорилася волі батьків, але з горя збожеволіла… Оповиті плітками були стосунки Шевченка на засланні з дружиною коменданта Новопетровської фортеці Ганною Усковою.
Після помилування Тарас Григорович все ж сподівався, що матиме дружину та дітей. Він завів роман з молоденькою актрисою, яку вважав ідеалом краси, але та втекла від поета з іншим.
Окремі дослідники говорять про роман Шевченка з дружиною близького друга Михайла Максимовича Марією. Навіть припускають, що та народила від Шевченка дитину. Однак біографи Кобзаря це спростовують.
Останнім коханням і розчаруванням Шевченка стала Ликерія Полусмак. Завдяки поету вона отримала волю, він дівчину вивчив й заручився з нею. Проте Ликерія це не оцінила й зрадила Тараса з іншим. Через три місяці Шевченко помер…
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!