60 років тому, 12 квітня 1961-го, у космос полетіла перша людина. Весь світ дізнався її ім’я – Юрій Гагарін. А ім’я того, завдяки кому цей політ став можливим, стало відоме тільки після його смерті. Сергій Павлович Корольов – правнук українського козака, онук ніжинського купця, син учителя. Сталінська система робила все, щоб його вбити, та він вижив. Видатним конструктором захоплюється наш сучасник мільярдер Ілон Маск, який має з ним одну мрію – доставляти людей космічними кораблями на інші планети. А англійська газета «Гардіан» про нього писала: «Якщо Гагарін був обличчям радянської космічної потуги, то її мізками був Корольов».
Батько хотів викрасти сина у матері
Майбутній космічний геній Сергій Корольов народився у Житомирі 12 січня 1907 року в сім’ї вчителів Марії і Павла Корольових. Батьки не були щасливі у шлюбі. Матір Сергія після закінчення гімназії насильно видали заміж за викладача словесності. Жінка хотіла продовжувати навчання, але чоловік був проти, тож через це вони розлучилися. Сергій залишився з мамою, але батько пообіцяв викрасти сина, тому та відвезла хлопця до своїх батьків у Ніжин. Там бабуня заробляла тим, що солила і продавала огірки. Протягом шести років хлопчика не пускали самого на вулицю, перші його уроки теж проходили вдома. Уже в п’ять літ Корольов умів читати, писати і знав напам’ять таблицю множення. А небом почав марити у шість. Усе почалося тоді, коли хлопчик побачив, як над Ніжином виконував фігури складного пілотажу і приземлився на площі льотчик Уточкін.
Коли Сергію було вісім, мама вдруге вийшла заміж за інженера Григорія Баланіна. Згодом сім’я переїхала до Одеси. Працювати Корольов почав з 16 років: трудився теслею, крив дахи черепицею, пізніше став за верстат на виробництві. І весь час марив небом. У 17 років розробив свій перший безмоторний літак.
Восени 1924 року Сергій Корольов вступив до омріяного Київського політехнічного інституту вивчати авіаційну техніку. Для деяких категорій студентів навчання було платним. І оскільки Сергій у графі походження написав «українець», то йому доводилося тяжко працювати, аби заробити гроші собі на освіту. Тим не менше, вже за два роки юнак освоїв загальні інженерні дисципліни. Однак щоб добитися більшого, потрібно було їхати в Москву. І студент Корольов перевівся у Московське вище технічне училище. У столиці СРСР він здобув славу здібного авіаконструктора, став одним з керівників ракетного напрямку Реактивного науково-дослідного інституту. 23-річний Сергій переніс тиф, який дав ускладнення. Довелося робити трепанацію черепа, через що конструктору дали інвалідність.
Зламали щелепи і відправили на рудники добувати золото
«Великий терор» котком пройшовся по видатних вчених того часу. Влітку 1938-го ув’язнили видатного українського вченого та інженера Валентина Глушка. На зборах, де колеги засуджували арештованого, Корольов заявив, що він не може бути ворогом народу. За кілька днів взяли й Сергія Павловича. На допитах 31-річному конструкторові зламали щелепи і шийні хребці. У ніч на 28 червня 1938 року відбувся 15-хвилинний суд, на якому Корольову оголосили вирок – ув’язнення на 10 років. Геніального конструктора відправили на Колиму, де він мив золото. Робота на рудниках починалася о 5-й ранку, а закінчувалася об 11-й ночі. Спали ув’язнені у брезентових наметах на дерев’яних ліжках з матрацами із сухої трави. З осені починалося справжнє пекло: вночі температура опускалася до мінус 50, зігрітися було практично неможливо. До тяжкої праці і нелюдських умов додавалися знущання блатних і тюремної адміністрації. Корольов захворів на цингу, втратив усі зуби. Невідомо, чи вижив би у тих умовах, якби його під свій захист не взяв колишній директор Московського авіазаводу і боксер Михайло Усачов. Вибив для нього посилений пайок і домігся переведення у медичний барак. Конструктор після цього швидко пішов на поправку і став щодня робити зарядку. Йому казали: «Навіщо ти це робиш? Ми все одно скоро помремо!» – «Я ще потрібен своїй країні!» – з незворушністю відповідав він. Через п’ять років концтаборів була вказівка відправити Корольова на Велику землю. Тюремним конструкторським бюро Берії терміново знадобилися ракетники. Коли Сергій дістався Магадана, пароплав уже відійшов. Згодом з’ясували, що судно затонуло і жоден пасажир не врятувався. Так доля вкотре його вберегла.
Під керівництвом іншого ув’язненого, конструктора Туполєва, розробляв бомбардувальники, які були потрібні для перемоги над Німеччиною. У 1944 році талановитого вченого звільнили достроково. Але за особистою вказівкою Сталіна не реабілітували. Виправдали його лише у 1957-му. Таким чином Сергій Корольов у 1956 році став єдиним у Радянському Союзі Героєм Соціалістичної Праці з не знятою судимістю.
Через секретність позбавили Нобелівської премії
Після війни Сергія Корольова відрядили до Німеччини, де вивчав документи з розробки ракет Третього рейху, а у 1946-му його призначено головним конструктором балістичних ракет. Згодом очолив «Особливе конструкторське бюро», яке займалося розробкою ракетоносіїв для польотів у космос. І досяг небувалого успіху. Під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ та вихід людини в космос. Сергій Корольов міг би отримати Нобелівську премію. Однак у 1957 році влада СРСР відмовилася повідомити Нобелівському комітету справжнє прізвище конструктора, який вивів на орбіту штучний супутник Землі. Ім’я та розробки за життя вченого вважалися секретними. Свої статті він був змушений підписувати вигаданим прізвищем «К. Сергєєв». Колеги його знали також під псевдонімом «Великий Конструктор».
Є версія, що саме Корольов вибрав Юрія Гагаріна як першого космонавта. А трапилося це так: майбутні космонавти часто бували в складальному цеху, щоб ознайомитися з «місцем роботи». Сергій Павлович запитав, хто хоче першим увійти всередину капсули корабля. Зголосився Гагарін. Перед тим, як увійти, він зняв взуття, хоча правила цього не вимагали. Це дуже сподобалося Корольову. А найцінніший подарунок зробив йому космонавт Павло Попович: заспівав Корольову його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» з космосу! Сергій Корольов був великим трудягою. Його мрією було будувати міжпланетні кораблі, які літатимуть космічним простором і доставлятимуть людей на інші планети.
Космічний Дон-Жуан
У житті Сергія Корольова були дві пристрасті: ракети і жінки. Вперше він закохався в Одесі. Її звали Ксенія Вінцентіні, або Ляля. Вони були однолітками. Корольов і на руках навколо неї ходив, і під баржею пропливав, навіть виконав стійку на руках на даху міського моргу. Очевидно, це таки справило враження на незворушну красуню, і Ляля тут же дозволила себе вперше поцілувати. Перед від’їздом у Київ 17-річний Корольов зробив їй пропозицію, але вона відмовила. Сергій тричі робив дівчині пропозицію руки і серця, а у відповідь чув «ні». Погодилася жінка вийти заміж за Корольова лише у 1931 році. Він жив у Москві, а дружина працювала лікарем на шахті на Донбасі. 11 квітня 1935 року у пари народилася дочка Наталія. Є багато свідчень тому, що одружений Корольов не оминав своєю увагою жіноцтво. Сама Ляля у 1948 році у листі до своєї свекрухи напередодні їхнього офіційного розлучення писала: «Всю історію нашої любові ви знаєте добре. Багато горя ще до 38-го року (рік арешту – авт.) довелося мені пережити. І незважаючи на те, що залишилося почуття прихильності і якоїсь любові до С., я твердо вирішила... залишити його для продовження ним життя під його улюбленим гаслом «Дайте кожному жити, як йому хочеться...»
Відомо і про тюремні романи Корольова. У 1942-му році на заводі у Казані у нього зав’язалися стосунки з кресляркою Ніною. Відразу після дострокового звільнення ще одружений конструктор пішов свататися. Та мама дівчини відмовила її від цього шлюбу. А він знайшов іншу. У сорок літ одружився з 27-річною перекладачкою Ніною Котенковою. Вона залишила роботу і присвятила себе чоловікові, а він себе – ракетобудуванню.
Донька Наташа у свої 12 років тяжко пережила розлучення батьків. На дрібні шматочки порвала вона всі його фотографії, які потрапили під руку, і заявила, що бачити його більше не хоче. Тріщина між дочкою і батьком залишилася на все життя. Зустрічалися вони рідко. Не було Корольова навіть на її весіллі. За свідченням відомого літописця космічної ери Ярослава Голованова, коли Сергій Павлович дзвонив їй з Байконура, щоб привітати з днем народження, вона кидала слухавку. А він сидів і плакав. Після смерті Корольова дочка написала про нього книгу. І навіть приїжджала у Житомир в музей його імені.
Помер на операційному столі
Помер Сергiй Павлович рано. 12 січня 1966 року відсвяткували його 59-ліття, а через день він поїхав до Кремлівської лікарні. Оперував Корольова сам міністр охорони здоров’я СРСР Борис Петровський. Уже на операційному столі виявив пухлину, якої раніше не помітили. Стан Сергія Павловича різко погіршувався. Терміново викликали знаменитого кардіохірурга Олександра Вишневського. Той подивився на ледь живого пацієнта і сказав: «Вибачте, на трупах не оперую». Видатного конструктора, чиє здоров’я підірвали сталінські табори, не стало 14 січня. І тільки з некрологу радянські люди дізналися справжнє прізвище людини, якій Радянський Союз завдячує успіхами в освоєнні космосу. Тіло Сергія Корольова спалили, а урну з його прахом помістили у Кремлівську стіну. Серед космонавтів існує легенда: Гагарін і Комаров випросили частину його праху, щоб відправити на міжпланетну станцію на Місяці у спецконтейнері з гербом Радянського Союзу. Що сталося далі – невідомо. Трагічно загинув Комаров. Через рік не менше трагічно пішов із життя Гагарін.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!