Завдяки Сину Божому людина після гріхопадіння та вигнання з раю має змогу знову повернутися до життя безтурботного, щасливого і вічного. Бо Він прийшов на землю, аби померти за кожного з нас. На честь Воскресіння Ісуса Христа церквою було встановлено свято Великдень. Воно щороку випадає на різні місяці та дні – наперед вираховується науковцями та релігієзнавцями. У цьому році Пасху Господню православні християни зустрічають 2 травня.
Ось уже майже 2000 років про ці події нагадують нам святі реліквії, більшість з яких збереглися до наших днів. Перші християни благоговійно їх охороняли, часто ризикуючи заради них своїм життям. Історія їх віднайдення та зберігання дивовижна, викликає водночас духовний трепет і сум, неймовірну радість та сльози від усвідомлення такої близькості до Бога. Це реліквії, що стали свідками спокути Богом-Сином усіх наших гріхів.
Чаша Грааля і таїнство причастя
У Страсний Четвер напередодні Великодня Ісус Христос зібрав учнів у Сіонській світлиці на Тайну Вечерю. Це була остання спільна трапеза апостолів зі своїм Учителем. Під час цієї вечері Ісус Христос установив Таїнство Євхаристії – відкуплення і спасіння людського роду через Його Тіло і Кров у вигляді хліба та вина (причастя).
У Євангелії згадується, як Христос взяв хліб, поблагословив, розламав, дав своїм учням і апостолам, кажучи: «Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів». Так само взяв чашу, поблагословив і сказав: «Пийте з неї всі, це є Кров Моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів». А потім додав: «Це чиніть на Мій спомин».
Куди зникла чаша, з якої Ісус Христос здійснив перше причастя, невідомо. Але її вважають християнською святинею. З часом з’явилися легенди про Чашу Грааля як джерело вічної молодості та неземної мудрості. І про те, що її було створено з дорогоцінного зеленого смарагду, який Архангел Михаїл вибив мечем з корони Люцифера.
На пошуки чаші з Тайної Вечері були споряджені цілі експедиції. За біблійними переказами, таємний послідовник Спасителя, Йосип із Арімафея (який взяв дозвіл у Понтія Пилата зняти тіло розп’ятого Христа з хреста та поховати у вирубаній в скелі гробниці), у цю чашу збирав кров, що лилася з тіла Сина Божого. За легендою, цей чоловік переправив її до Британії, де Грааль став священним символом перших християн. У VI столітті в Британії поширилися легенди про короля Артура і лицарів Круглого столу, яким нібито вдалося віднайти чашу. Проте святиню знову було втрачено. У часи Середньовіччя її нібито охороняли тамплієри – один з найвідоміших християнських військових орденів, члени якого поєднували чернецтво з військовою справою.
У минулому столітті за священним Граалем полював німецький вождь Адольф Гітлер. Та Другу світову війну він програв, так і не торкнувшись заповітної чаші. Де вона перебуває сьогодні, невідомо. За припущенням українського академіка Бориса Возницького – в Україні! Дослідник довів існування лицарів-тамплієрів на Волині у ХІІІ столітті і впритул наблизився до розгадки Чаші Грааля. Проте невдовзі після цієї заяви… помер.
Спис Долі
Спис Долі, або Спис Лонгіна – це один із сакральних символів християнства. Назву отримав від імені римського воїна Лонгіна, який встромив поміж ребра Ісуса Христа, розіп’ятого на Хресті, своє «копіє». І витекли з рани кров і вода. Бризки потрапили на обличчя сотника, очі якого були уражені катарактою, і він зцілився. Вражений дивом воїн увірував у Христа і став проповідувати про Його Воскресіння. За це чоловікові відтяли голову.
Сьогодні символічно Спис Долі використовується під час літургії у церкві. Ним священник виймає частку з Агнця – богослужбового хліба, який вважається Тілом Христовим.
У різних церквах світу зберігають кілька реліквій, які вважаються Списом Лонгіна або його фрагментом. Один з них знаходиться у базиліці святого Петра у Римі. Впродовж віків передаються легенди про його священну силу. Мовляв, хто заволодіє цим «копієм», той підкорить світ. Відомо, що Спис Долі був у візантійського імператора Костянтина Великого, королів Карла Великого та Генріха Першого. За окремими переказами, ним володіли київський князь Ярослав, Золотоординський хан Мамай, французький імператор Наполеон Бонапарт. Всі ці великі особистості зіграли величезну роль в історії та вигравали немислимі битви, домагаючись влади над світом.
Животворний Хрест
Хрест, на якому був розіп’ятий Син Божий, вважається даром життя вічного. Його віднайшли під час розкопок у IV столітті. За переказами, зробила це цариця Єлена. Аби переконатися, що це саме хрест Ісуса Христа, вона звеліла його прикласти до небіжчика, адже поруч саме проходила похоронна процесія. І мертвий воскрес.
Більшу частину знайденого Хреста Господнього, за одним із переказів, свята Олена залишила в Єрусалимі, а його часточки цариця взяла із собою в Рим. Пізніше для їх прилюдного пошанування було збудовано базиліку Животворящого Хреста Господнього.
Терновий вінець
Терновим вінцем «коронували» Ісуса Христа перед розп’яттям римські воїни, насміхаючись над Спасителем. Після воскресіння ця святиня таємно зберігалася. А з четвертого століття і аж до 1063 року вінець був доступним для поклоніння у Сіонській церкві.
Цікаво, що свого часу реліквію передавали на знак оплати великих фінансових боргів. Так святиню отримав французький король Людовік ІХ, котрий жив у 1214–1270 роках. Він сам зустрів вінець за кілька кілометрів від Парижа і ніс його власноруч босий, у самій сорочці – зворушено, захоплено, зі сльозами на очах, у супроводі великої урочистої процесії.
Впродовж останніх століть святиня зберігалася у Соборі Паризької Богоматері. Під час величезної пожежі, яка зруйнувала будівлю у квітні 2019-го, Терновий вінець Ісуса Христа – одна з небагатьох святинь, які вдалося врятувати. Колючки реліквії також зберігаються у багатьох храмах світу, кілька з них – у Ватикані.
Туринська плащаниця
Туринська плащаниця – велика християнська святиня, одна з найвідоміших реліквій у світі. За Євангелієм, полотно купив Йосип Ариматейський, один з таємних учнів Христа. Знявши розіп’ятого Господа, Йосип обмотав тканиною Його тіло. Спасителя залишили у печері, висіченій у скелі й закритій каменем. Третього дня Його учні побачили тільки плащаницю, що лишилася. На ній зостався відбиток Сина Божого.
Тривалий час святиня зберігалася у Константинополі, а після хрестових походів була вивезена у Західну Європу. Останні шість століть реліквія – в італійському Турині. Звідси й отримала свою назву – Туринська.
Величезний інтерес науковців до святині проявився у 1898 році, коли її вперше сфотографували. Яким же було здивування фотографа, коли на негативі проявилося чітке зображення Христа! Відтоді почалося вивчення реліквії. «Тканина вступила у контакт з кров’ю людини, яка померла внаслідок багатьох важких і травматичних ударів, – так написали дослідники з Інституту кристалографії у Барії. –
Особа, чия форма відбилася на плащаниці, стала жертвою жорстоких катувань перед смертю». Була перебита носова кістка, груди мали таку форму, як у людей, що вмирають від задухи. Уздовж усієї спини і таза — рани від бичування. М’язи були розірвані…
Джуліо Фанті, відомий дослідник, професор механіко-термічних досліджень Університету Падуї (Італія), після 15-річних досліджень підтвердив: плащаницю датовано першим століттям після Різдва Христового. Учений також заявив, що відбиток тіла, який залишився на полотні, не може бути відтворений. Він з’явився внаслідок потужного електричного поля напругою близько 50 мільйонів вольтів, що дорівнює одночасному розряду енергії п’ятдесяти блискавок. Хтось порівняв потік світла, що міг дати подібне відображення, з ядерним вибухом у Хіросімі!
А вчений зі США Баррі Шорц, який вивчав плащаницю майже 40 років, довів, що жодна людська техніка не може досягти цього ефекту, адже відбиток містить… гемоглобін.
Божі Сандалії
Звістка про те, що збереглися сандалії Ісуса Христа, сколихнула сучасний світ у 2002 році. Інформацію оприлюднили італійські видання з посиланням на археолога Роберто Савічі. Той засвідчив, що на сто відсотків переконаний – віднайдене взуття, датоване ранніми роками першого століття нової ери, є справжнім. Він стверджує, що це є сандалії, зняті римськими вояками з Ісуса Христа перед розп’яттям. Мовляв, їх передавали з покоління у покоління у «поважній венеціанській родині».
Порівняння слідів сандалій з єдиними відомими слідами Спасителя на місці Його Вознесіння – скелі біля озера Галілейського – підтвердило гіпотезу.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!