У 1953-му році у Лефортівську в’язницю Москви енкаведисти привезли із Сибіру трьох сестер Степана Бандери – Марту-Марію, Володимиру і Оксану. Декілька місяців жінок піддавали моральним і фізичним тортурам, вимагаючи відректися від брата Степана. Вони не погодилися.
Марті-Марії не дозволили побачити Україну
Старша сестра Степана Бандери Марта-Марія народилася у 1907 році. Після закінчення Стрийської учительської семінарії брала активну участь у громадсько-культурній роботі, керувала Долинським районним проводом жіночої мережі ОУН, що на Івано-Франківщині. А 22 травня 1941-го її як «ворога народу» комуністи заарештували разом з батьком Андрієм та сестрою Оксаною. Батька розстріляли, дівчат вислали до Сибіру. З липня 1941-го до лютого 1942-го молода жінка перебувала на спецпоселенні у селі Живий Ключ, що в Красноярському краї, працювала у колгоспі «Серп і молот». Після того їй ще кілька разів змінювали місце перебування у Красноярському краї – усюди вона була зобов’язана регулярно реєструвати свою присутність. Марту-Марію постійно змушували давати розписку, що у разі спроби втечі буде засуджена на 20 років каторги. Із заслання вона була звільнена 4 березня 1960-го, але дозволу на повернення в Україну так і не отримала. Померла на чужині у 1982 році. У 1990-му останки Марти-Марії перевезли з Красноярського краю на батьківщину – спочатку до Львова, у кафедральний собор Святого Юра, а потім у рідне село Старий Угринів.
Володимиру шантажували дітьми
Володимира Бандера народилася у 1913 році. З восьми літ, після смерті мами, нею опікувалася тітка. У 1932-му Володимира закінчила Стрийську гімназію, за рік вийшла заміж за священника Федора Давидюка і переїхала до села Воля Задеревацька. Протягом десяти років подружжя брало участь у роботі «Просвіти», підтримувало зв’язки з ОУН та УПА. 1946-го Володимиру з чоловіком заарештували енкаведисти. Їхніх шістьох дітей радянська влада відправила до дитбудинків.
– Бабусю шантажували дітьми, тож думали, що легко доб’ються від неї потрібного результату. Але вона відмовилася і отримала 10 років в’язниці за те, що була сестрою Степана Бандери і дружиною священника. Після ув’язнення повернулася до дітей. Ми її питали: «Бабусю, як ти витримала?» А вона казала: «Я дуже молилася і щиро вірила, що мені Господь Бог допоможе, і вірила в Україну», – згадує Оксана Бандера, онука Володимири.
Володимира Бандера-Давидюк відбувала покарання спочатку в Красноярському краї, згодом – у Казахстані, в таборі Карабас, на розробці кам’яного кар’єру, пізніше – на цементному заводі, через деякий час – у Спаському таборі смерті.
– Серед таборових посестер я побачила невеличкого зросту худу та знеможену жінку, – згадувала Ярослава Луцак-Князевич, яка відбувала каторжні роботи разом з Володимирою. – Вона була напрочуд спокійною, але найбільше вразили очі, які навіть у таборі – серед бруду, криків та матюків охоронців – ясніли добротою.
В Україну Володимира повернулася у 1956 році, жила у доньки Мирослави в селі Козаківка Долинського району на Івано-Франківщині. Її серце зупинилося 11 липня 2001-го.
Оксана повернулася додому через пів століття
Оксана Бандера втратила матір у чотири роки. Майже десять літ жила у рідної тітки на Тернопільщині. Тут закінчила початкову школу і 13-річною повернулася до батька, вчилася у Стрийській гімназії. Аби заробляти на життя, пішла на курси бухгалтерів, а потім ще закінчила курси крою та шиття. Згодом жартувала, що бодай це їй придалося в Сибіру. У період «перших совітів» вчителювала на Станиславщині. Тут у травні 1941 року її заарештували як рідню провідника ОУН.
– Якось Оксана розповіла мені, як вони збиралися на Сибір. Прийшли солдати на чолі з командиром і попередили, що дають їм 5–10 хвилин, бо вже чекає підвода. Отець Андрій скомандував: беріть найнеобхідніше і не забудьте кожна свою вервицю і молитовник. Коли Оксана хотіла вхопити зі столу ту книжечку, командир взяв її за руку і сказав: «Облиш, це тобі не знадобиться!» Вони вже їхали на возі, коли той самий чоловік непомітно впхнув їй у руки молитовник і сказав: «Сховай, дитино, воно тобі ще дуже потрібне». Так та книжка з молитвами пройшла разом з Оксаною Бандерою 48 років таборів і повернулася на Батьківщину. Вона до смерті з нею не розлучалася, – розповів отець Іван Барабаш, який знав Бандерів.
Засудили Оксану Бандеру на 20 років ГУЛАГу та довічне поселення в Сибіру. Дівчині було 24, коли її вивезли, а повернулася в Україну майже через пів століття. «Вона мені розказала цікавий момент: забрали їх з тюрми, оселили в дорогому готелі, обіцяли двокімнатні квартири у столиці… Єдине, що мали за це зробити – звернутися по радіо до членів УПА: мовляв, хлопці, марна ваша справа, бо Україна неможлива. Сестри Бандери сказали: «Ніколи цього не зробимо, бо Україна мусить бути вільною державою». Над ними тоді дуже познущалися і відвезли в Сибір гарувати на лісоповалі», – розповідав отець Іван Барабаш.
Повернувшись додому аж у 1989-му, Оксана Бандера не мала нічого, крім підірваного здоров’я. Володимира взяла сестру до себе. На старості Оксані довелося доглядати онкохвору племінницю Мирославу. У 1996 році жінкам міська рада Стрия виділила квартиру та підтримувала фінансово. Оксану Бандеру нагородили орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Вона померла наступного дня після святкування свого 91-річчя – 23 грудня 2008-го. Заповіла поховати біля сестер у Старому Угринові на Івано-Франківщині. Усе її життя було підсумоване в реченні: «Я від України нічого не вимагаю, бо вона мені нічого не винна. От якби мені Москва хотіла щось дати…»
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!