Петро ЯЦИК
Україна

Син селянина зі Львівщини став у Канаді мільйонером і започаткував найвідоміший конкурс з української мови для школярів

24 липня, 16:39
0
0
Сподобалось?
0

Для більшості українців Петро Яцик відомий щорічним конкурсом для школярів з української мови.  У далекому травні 2001 року він навіть встиг побувати на першому нагородженні переможців у Києві і втомлено, але щасливо заявив, що нарешті спокійний, бо зробив дещо добре для України. І це сказала людина, яка у благодійні справи в ім’я і на благо Батьківщини пожертвувала понад тридцять мільйонів доларів.

Відмовився вступати у комсомол

У селі Синьовидсько Вижнє на Сколівщині Львівської області, де сто років тому народився Петро Яцик, була красива природа, але бракувало придатної для обробітку землі. Її дефіцит особливо гостро відчували бідні сім’ї. Петро був найстаршим із семи дітей Мар’яни Меленчук і Дмитра Яцика. Він згадував, що в 11 років повстав проти батька через… коня. Сім’я тоді жила з того, що земля вродила. Звісно, у господарстві був потрібен кінь. Навесні батько купував його, а до кінця року тварина або здихала, або доводилось її продавати за безцінь. Петро хоч був і малим, розумів, що так господарювати не можна. І якось в лісі він запитав тата, чого він весь час б’є того бідного коня, замість  дати йому їсти й відпочити?! Так же він зможе краще потім працювати. Уже з 14 років, коли помер батько, Петрові довелося взяти на свої юні плечі турботу про всю сім’ю. Найменшому брату було шість місяців. Хлопець встиг закінчити семирічну школу. Дуже хотів вчитися далі, та не склалося.  

З приходом у Західну Україну перших совєтів Яцик закінчив у Стрию шестимісячні навчальні курси для залізничників. Він легко розібрався з технікою, тож уже за пів року роботи був серед передовиків. Хлопчину помітили і запропонували вступити у комсомол – мовляв, здобудеш партійний квиток – і перед тобою відкриються усі двері. Обіцяли навіть місце механіка. Та хлопець несподівано для радянських функціонерів відмовився. Потім зізнався, що стримала думка: а що скажуть люди в селі? Комуністів тоді уже не вельми шанували. 

Написав мамі листа після смерті Сталіна

Війна застала Петра на залізничній станції Стрия, який радянська армія залишила у перші дні війни. Петро вночі бродив з товаришами містом і бачив, як панічно втікала охорона в’язниці. Яцик кинув поглядом за браму і сказав: «Там – люди... Шукайте щось, аби зірвати замки».

З гуркотом розчахнулися двері. Мов примари, перед очима хлопців стали неголені сірі обличчя в’язнів. Петро помітив, що одна з плит у цементованій підлозі трохи піднята. Відсунув її убік – і побачив брудне обличчя людини. Петро заледве впізнав у ньому свого двоюрідного брата Адама Кам’янку. Якось витягнув його з тої ями.

Потім бідолаха розповідав: людей розстрілювали у вбиральні і скидали до каналізації. Братові пощастило – його тільки поранили і він не задихнувся, трохи підважуючи тілом цементну плиту. Тоді Петро Яцик зрозумів, що ніколи не житиме при совєтах. При німцях хлопець кілька місяців провчився у молочній школі і став працювати інспектором з перевірки якості молочних продуктів у Бережанах. Робота була престижною. Проте Петро згадував, що це був час боротьби із совістю та людяністю. Як інспектор, він неодноразово виявляв тих, хто розводив молоко водою. У такому випадку у людей мали забирати корів, а відтак цілі родини залишати без можливості заробити. На Бережанщині  за Яцика у селян не забрали жодної тварини. Службові обов’язки дозволяли Петру подорожувати по краю, тож молодий хлопець долучився до УПА. Коли радянська армія у 1944 році наблизилася до Галичини, він прийняв складне для себе рішення йти за захід. Хлопець не встиг навіть попрощатися з рідними. Подолав сотні кілометрів пішки до Австрії. Кінець війни Петро Яцик зустрів у Баварії, у зоні контролю американських військ. Галичанин не упустив свого шансу – і записався до школи мов, де вирішив вивчати англійську, німецьку та іспанську.

А в Україні матір Петра енкаведисти довго змушували зізнатися, що її син в УПА воює проти радянської армії. Та жінка нічого не могла їм сказати про це, бо навіть не знала, що з ним. Лише після смерті Сталіна Петро Яцик написав листа додому, що він живий-здоровий. А потім настав день, коли він, уже багатий чоловік, у 1986 році, переступив поріг батьківської хати і обійняв свою стареньку посивілу неньку. Вона таки його дочекалася. Адже не раз повторювала, що не може померти, поки не побачить Петра. 

Дочки мільйонера їздили у школу автобусом

У 1947 році Петро Яцик вирішує емігрувати до Канади. Коли ступив на берег американського континенту, у його кишені було лише сім доларів. Та завдяки знанню англійської мови він зміг домовитися в літаку, щоб його не везли до Едмонтона, де мав допомагати фермерам, а дозволили поселитися у Монреалі. У великому місті він одразу влаштувався на роботу: мив посуд у ресторані, чистив вночі устаткування після розробки м’яса, потім став працювати на фірмі молочних продуктів у Торонто. Остання робота Петра Яцика зацікавила вищими заробітками. За три роки він зібрав 1125 доларів – значну на той час суму. І вклав їх в «Арку» – українську крамницю книг і товарів у центрі Торонто. Вона стала не просто магазином, а популярним місцем зустрічей емігрантів з України. І до речі, цілком прибутковим бізнесом. Уже в 1954 році він одержав від компаньйонів 46 тисяч доларів і вклав їх у будівельний бізнес. Тут Яцик відчув себе у своїй стихії: за деякий час у нього вже було 17 таких компаній, що й вивело його у списки найзаможніших жителів Канади. Він збудував цілі квартали приміських районів Торонто.

Попри чималі статки, мільйонер Петро Яцик сам косив газон, чистив басейн, згрібав листя. Найновіший «Мерседес» покидав гараж лише тоді, коли будівельний магнат вирушав на важливі переговори, а три його доньки – Віра, Соня і Надія – їздили на уроки звичайнісіньким шкільним автобусом. Дружина Джінет Байдужа працювала лікарем.

А витрачав український мільйонер свої статки на благодійність. Свого часу йому забракло часу й можливості здобути диплом, тому для освіти інших він грошей не шкодував. При тому вкладав у вивчення саме української мови та історії. Він хотів, щоб про Україну знали у світі. Петро Яцик – один зі спонсорів Інституту українських студій Гарвардського, Колумбійського, Канадського і багатьох інших університетів. Він виділяв кошти на переклад видання англомовної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського, дослідження українських традицій та Голодомору.

В останні роки свого життя Яцик затіяв проведення «олімпійських ігор зі знання української мови» – після його смерті у 2001 році цей конкурс став називатися на його честь, а кількість учасників вимірюється мільйонами.

У рідному селі на подвір’ї школи, де навчався меценат, встановлено пам’ятник, на якому викарбувані слова: «Я народився, був і помру українцем». З родичів знаменитого мільйонера там уже нікого не залишилось.


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися