Існує чимало міфів про козаків-характерників, котрих ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні куля не брали. Вони вміли відмикати замки без ключів, вилазити із зашитих мішків і володіли дивовижними техніками двобою. У спадок від них залишився бойовий танець гопак. Хто ж вони такі, легендарні запорожці, і звідки взялися?
Було вісім Січей і 70 гетьманів
У XV столітті селяни, міська біднота та шляхтичі від утисків магнатів втікали у степи, які називалися Диким полем. Це нинішня територія Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей. На незаселених землях для захисту вони будували укріплення-січі зі зрубаних або зсічених дерев’яних паль. Слово «козак» означає вільна людина. Ці воїни завжди були готові до бою з нападниками, також орали землю, полювали і займалися ремеслами.
Засновником Запорозької Січі (бо за Дніпровими порогами) вважається князь Дмитро Вишневецький, який у 1552 році на острові Хортиця збудував дерев’яний замок. Саме з цього розпочалася українська козацька держава, яка виникла на території тодішньої Польщі – Речі Посполитої. Відомо, що спочатку жінок на Січ не допускали. Вони селилися в найближчих містечках і селах. А згодом родини жонатих запорожців жили на хуторах, які називалися зимівниками.
На Січі усі найважливіші справи вирішувалися голосуванням на загальній козацькій раді. Таким чином обирали собі керівництво – кошового отамана, якого ще називали гетьманом. Але влада у спадок не передавалася. За підрахунками істориків, в Україні було 70 гетьманів і вісім Січей, які розміщувалися у різних місцях. Серед найвідоміших козацьких ватажків були Іван Підкова, Северин Наливайко, Самійло Кішка, Іван Виговський, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, який написав Конституцію, що вважається однією з найдавніших у світі.
Під час походів козаки звільняли невільників, здобували військовий досвід. Відчайдушних воїнів стали кликати собі на допомогу іноземні володарі. У польському війську вони були внесені до спеціального списку і називалися реєстровими козаками. Свавільні та бунтівні запорожці неодноразово піднімали повстання та відстоювали свої права. В історію увійшли козацькі війни з турками і татарами у 1600-1630 роках. Тоді воїни на човнах-«чайках» майже неподільно панували на Чорному морі й наводили жах на прибережні поселення Османської імперії. Запорожці під командуванням гетьмана Петра Сагайдачного виграли у Хотинській битві 1621 року, таким чином врятувавши Європу від турецької навали.
Подвиг козаків під Берестечком
У часи Хмельницького Українська козацька республіка називалася Військо Запорозьке зі столицею у місті Чигирин. Православ’я стало державною релігією.
Головною подією визвольної війни, у якій запорожці показали себе справжніми героями, котрі не бояться смерті, стала кривава битва під Берестечком на Волині. Влітку 1651 року у страшному двобої зійшлися війська українського гетьмана Богдана Хмельницького і кримського хана з однієї сторони та потужна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром ІІ з іншої. Після двотижневих смертельних боїв козаки програли, але ця битва увійшла в історію і стала нашим національним символом перемоги духу і прагненням до волі. Українці пам’ятають подвиг 300 відважних лицарів-козаків, які прикривали переправу через річку, поки відходили основні сили. Усі вони до єдиного загинули смертю хоробрих, з презирством відмовившись від пропозиції здатися. Єдиний козак, сотник Нечитайло, загнаний у воду, відбивався до останнього подиху. Полякам так і не вдалося зламати їхній дух.
Москалі знищили Батурин і замордували жителів
Після смерті Богдана Хмельницького настав період Руїни – три десятиліття розбрату і конфліктів. Царська Росія і Річ Посполита поділили Україну. Лівобережжя увійшло до складу Московської держави, а Правобережжя потрапило під владу Польщі. Саме тоді кров лилася рікою. Запорожці воювали між собою: правобережний гетьман проти лівобережного. Щоб контролювати козаків, на Січі перебували загони царських військ. Частина України у складі Росії стала називатися Гетьманщиною і складалася з 10 полків зі столицею в Батурині.
Спробу вирватися з-під московського впливу зробив гетьман Іван Мазепа, коли російський цар Петро І розпочав Північну війну зі шведами. Саме тоді українські козаки змушені були воювати за московські інтереси. Але гетьман з чотирма тисячами запорожців у 1708 році перейшов на бік шведського короля. За це царські солдати знищили Батурин і вирізали усіх жителів та зруйнували Січ. Козаки подалися у турецькі володіння. Їм дозволили повернутися на батьківщину у 1734 році. Вони заснували Нову Січ на річці Підпільній. Щоб контролювати запорожців, поблизу збудували укріплення, де стояв російський гарнізон.
Довершила ліквідацію українського козацтва цариця Катерина ІІ. На початку червня 1775 року 100-тисячна царська армія – 30 піхотних і кавалерійських полків – оточила Січ. Перевага сил була беззаперечна, тож запорожці здалися без бою. Останнього кошового отамана 85-річного Петра Калнишевського ув’язнили у Соловецькому монастирі. Він провів у неволі 26 літ. Коли кошового звільнили, йому було 112 років. П’ять тисяч запорожців відступили за Дунай і в османських володіннях збудували Задунайську Січ, а решта перейшли на службу у царську армію і були переселені на Кубань.
Знищення Запорозької Січі – трагічна подія вітчизняної історії XVIII століття. Адже перестала існувати військова сила, яка понад 300 літ захищала Україну від ворогів і стримувала закріпачення селян.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!