З утворенням Радянського Союзу у 1922 році та входом до його складу України настала нова чорна смуга в житті нашого народу. Тривала вона довгих 70 літ. Почалася з убивств та масових репресій культурних діячів, науковців та справжніх хазяїв, продовжилася голодоморами…
Щодоби помирало 28 тисяч осіб
Каральна машина дістала цвіт української нації. Мовознавець, перекладач, академік Агатангел Кримський, академік, історик літератури Сергій Єфремов, письменники Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний та десятки інших видатних українців.
Це має знати кожен: кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття в Союзі було заарештовано майже півтора мільйона осіб. І з них понад 50% – українці! Багатьох розстріляли, інші пройшли тюрми, заслання, каторгу, табори, примусове лікування у психіатричних закладах. Ще три мільйони українців виселили зі своїх земель.
Винищити українську націю совєти старалися усіма способами. І велику роль у цьому зіграли штучно організовані сталінським режимом голодомори. Було їх аж три. Перший для масового знищення корінного населення влаштували у 1921–1923 роках. Він торкнувся головним чином південних областей України. Тоді врожай зернових був трохи нижчим через посуху, і в людей відбирали останнє. Хліб вивозили до Росії, Західної Європи та Америки.
Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні як геноцид голодомором вважається той, що радянська влада організувала у 1932–1933 роках для придушення українського національно-визвольного руху. Голод організовувався на всіх їхніх етнічних землях, а не лише у межах радянської України. Торкнувся він і Кубані.
У квітні 1930 року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі до третини зібраного збіжжя. У той час вартість зерна на світовому ринку була невисокою, а Радянський Союз стояв на порозі економічної кризи. Тож аби заробити більше, вирішили підняти плани на хлібозаготівлю для селян. Люди були у розпачі. Вони відмовлялися заготовляти збіжжя, давши зрозуміти, що хай воно краще згниє у полях, ніж вони мають так важко працювати і все віддати. Щоб покінчити з «куркульським саботажем» (а вже був і рух опору), влада вирішила в людей забрати усе до останньої зернини – навіть те, що господарі встигли заховати у спеціальних ямах. Фактично йшлося про повне вилучення усіх запасів збіжжя, а також конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання плану.
«Якщо не візьмемось за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити!» – кричав Сталін. І додавав: «Перетворити на зразкову республіку!»
На території морського торговельного порту у Миколаєві збудували найбільший у Європі елеватор для відправки зерна на експорт. Туди його звозили ешелонами, тоді як українське село пухло з голоду. А ще видали закон про п’ять колосків. Людей, які тихцем підбирали у полі зернини, щоб принести додому і щось зготувати з них діткам, карали ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Непокірні села були в оточенні військових загонів та міліції, людям заборонялося виїжджати у пошуках порятунку для сім’ї. Мова йде про понад 22 мільйони селян! Українці стали масово вмирати. За свідченням експертів, навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. А пік Голодомору припав на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирали 28 тисяч осіб… Усе це відбувалося на фоні великих запасів зерна у державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту.
Їли дохлих коней та мертвих дітей
Не стало по селах ні котів, ні собак, ні коней… Усе падало від голоду й дохло. Пухли і вмирали люди. Надворі стояв жахливий сморід, адже ті, хто ще жив, не мали сили поховати мертвих. А коли рили могилу, то часто з тілами кидали й тих, хто ще рухався – живих доходяг, щоб вдруге по них не їхати.
Збереглися свідчення очевидців, які розповідали, що траплялося – голодні люди їли мертвечину. Не лише дохлих тварин. Батьки вбивали своїх дітей, варили і їли! Рятувалися, хто як міг.
У той час запрацювали «Торгзіни» (від «торгівля з іноземцями). За скибку хліба люди несли до магазину усі цінності, що мали: сережки, обручки, хрестики. За це срібло-золото, забране у голодних селян, совєти будували заводи-гіганти. Нерідко людина останнє віддавала за шмат хліба, та вже була настільки знесилена, що з ним в руках і помирала, не скуштувавши й крихти. Або хліб одразу відбирали представники прокуратури, що вже чатували на «золотовалютників».
За приблизними підрахунками, цей Голодомор забрав понад сім мільйонів українців, що проживали в УРСР, та ще три мільйони з інших регіонів: Кубані, Поволжя, Казахстану та інших.
Третій голодомор в Україні пройшов у 1946–1947 роках. У Європі був неврожайний рік, тож вирішили в українців знову зерно відібрати, щоб нагодувати братні народи – румунів, чехів та поляків. У той час в Молдавській РСР та південних областях Української тільки офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства!
День пам’яті жертв голодоморів в Україні щорічно відзначається у четверту суботу листопада.
У 1931 році український поет Олександр Олесь написав скорботні рядки про голодомор, який Радянська Україна пережила у 1920-х роках. Він тоді ще не знав, що наступний буде значно страшніший.
…Коли Україна, криваві жнива
Зібравши для ката,
сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Світ знав про голодомор в Україні – про це писали відомі закордонні газети. Але не зупинили Сталіна.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!