Сім років тому росіяни розстріляли сотні наших бійців
Сім років тому в гарячі серпневі дні, коли ми вперше святкували День Незалежності в умовах війни, російські регулярні війська, вже не криючись, пересікли український кордон і замкнули оточення українських військових підрозділів біля Іловайська. Бої за це важливе стратегічне місто тривали ще із середини серпня. Українським військовим та добровольчим батальйонам майже вдалося взяти його. І саме тоді втрутилася російська армія.
Волинські артилеристи брали у полон чеченців
Проти українського угруповання було кинуто до чотирьох тисяч військових. Бійцям Другої протитанкової артилерійської батареї 51-ї окремої гвардійської механізованої бригади з Володимира-Волинського, яку через трохи розформували, вдалося взяти у полон велику групу російських військовослужбовців. Це стало ще одним вагомим доказом присутності армії РФ на українській території. Хоча російський президент Володимир Путін продовжував з усім світом грати у дурня й казати, що «их там нет».
– Російські колони були помічені на нашій території ще до 24 серпня. Фактично з 24 до 29 серпня ми спостерігали, як рухалася техніка, доповідали про це, але командування наказало тільки спостерігати. Нас розкидали з гарматами по периметру вздовж дороги прикривати околиці Іловайська. Росіяни спрямували проти нас свої елітні підрозділи. 26 серпня зіштовхнулися з колоною без розпізнавальних знаків. Довелося прийняти бій. Не знаю, чому, але підпустили їх дуже близько, метрів на 200–300, і почали «працювати». Три машини знищили, танк підбили – палаючи, він далеко не заїхав, – згадував санінструктор та артилерист другої батареї лучанин Тарас Самчук. – Десь через пів години прочесали місце бою, дійшли до третьої спаленої машини, а звідти чути стогін. Там поранений, по пояс обгорілий, очі не відкриваються, руки обпечені геть, тільки між пальцями вціліли шматки від рукавичок. Він кричить: «Братки, не убивайте!» Ми знеболили, перев’язали. Сказав, що є бійцем 8-го піхотного чеченського полку, базується частина в Дагестані. Їхали на навчання без документів і телефонів, нічого не знали. Якщо на навчання, кажу, то чому у ваших убитих в розгрузках по 10–12 магазинів, і не простих, а бронебійних? А у мене лише чотири магазини звичайні... Сонце сідає, а ракети сигнальні з усіх боків спалахують і по нас синхронно починають гатити. Нічого собі «навчання»!
Подібне було у Грузії
На 28 серпня становище наших військових, які на ту пору ще залишалися в оточеному місті, стало критичним. І «добрий» Путін, продовжуючи грати роль миротворця, 29 серпня запропонував донбаським «трактористам і шахтарям» відкрити для українських військових гуманітарний коридор, щоб вони могли вийти з оточення. А став цей «зелений коридор» кривавою дорогою смерті.
– Я знав, що так буде. Бо у Грузії те саме було у 2008-му. Ще своїм хлопцям казав, щоб часом той коридор не став кривавим. Як у воду дивився, – розповідав Тарас Самчук. – 29 серпня зранку сформували колони, ми почали виходити. Коли перше кільце проїжджали, віталися з росіянами, вони нам махали руками, ми їм. А потім воно замкнулося. І почалася м’ясорубка. Ліпше не бачити цього нікому... Страх, паніка, люди біжать, спотикаються, падають, а техніка їде, і ніхто ні на кого не дивиться. Ми підбирали по дорозі поранених. Зупиняємося, щоб забрати ще одного, і в цей час повз нас пролітає БМП, у нього втрапляє снаряд, вибух – і мені до ніг падає голова зі шлемофоном. Напевне, навідник був... Дуже багато вбитих, поранених, чимало наших у полон потрапили. Декілька хлопців з мого підрозділу пропали безвісти, кілька загинули. Мене зберіг Господь, молитва і, напевне, жага до життя. У такі моменти усвідомлюєш його цінність. І дуже хочеться жити...
Ще й до сьогодні немає остаточних даних, скільки українських військових загинуло під Іловайськом. Офіційно від 366 до 500 загиблих, 781 поранений. Бійці, яким пощастило вціліти у цій м’ясорубці, називають ще більші цифри. Розслідування по цій справі тривають і досі. Нещодавно колишній начальник Генерального штабу Віктор Муженко заявив, що у штурмі Іловайська не було потреби: «Я був із самого початку проти цього. Ця операція не мала того значення, яке їй приділялося. Тоді планувалось звільняти Луганськ, якби його звільнили, то не було б ніякого «ЛНР». Це виключно ініціатива керівництва МВС. Там були добровольчі батальйони, які ні Генеральному штабу, ні штабу АТО не підпорядковувались. Керівництво АТО взагалі не знало точну кількість залучених бійців. Батальйон МВС «Азов» зайшов в Іловайськ і вийшов, «Шахтарськ» зайшов і вийшов. Тобто була дезорганізація, відсутнє управління та планування бою, не налагоджена взаємодія, і, як результат, – хаос». Як кажуть, без коментарів…
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!