Консультує акушер-гінеколог, репродуктолог, лікар вищої категорії Євгенія ЩЕПКО.
– Що таке субмукозні вузли і як часто їх діагностують?
– Субмукозні вузли (міоми) – це доброякісні утворення, які локалізуються у підслизовому шарі і частково виступають у порожнину матки. Їх є чотири типи: нульовий – коли міома на ніжці і тільки у слизовому шарі, як правило, невеличка; перший тип – міома частково розміщена у підслизовому і м’язовому шарі; другий – більша частина міоми у м’язовому шарі; третій тип – коли відсутня м’язова тканина між вузлом і слизовим шаром.
Субмукозні міоми становлять 12–25% від всіх гінекологічних захворювань, тобто практично кожна четверта жінка, яка прийшла у гінекологічне відділення зі скаргами, має субмукозні міоми. До речі, 20–30% діагностують у молодому віці.
– Чому в організмі утворюються субмукозні міоми?
– Причиною утворення субмукозних вузлів є насамперед гормональні порушення, а саме підвищення рівня естрадіолу. Як правило, утворення і ріст всіх пухлин супроводжує естрадіоловий підйом, тобто підвищення рівня і надлишок естрогенів.
Щодо естрогенів, то їхнє депо міститься у жировій тканині. Тому будь-який різкий набір зайвої ваги може спровокувати розвиток пухлинних процесів.
Третя причина розвитку субмукозних вузлів – це запальні захворювання: неправильно, нераціонально, невчасно проліковані або недоліковані.
Причиною також можуть бути будь-які механічні ушкодження ендометрія (аборти, вишкрібання тощо).
Важливу роль відіграє генетична схильність, хронічні стреси, відсутність вагітності до 30 років та грудного вигодовування.
Сприяти утворенню субмукозних вузлів може прийом неправильно призначених оральних контрацептивів або їх неправильне застосування. Більшість населення думає, що основне завдання контрацептивів – не допустити вагітність. Але насправді вони мають також лікувальну дію, а тому їх у жодному разі не можна приймати без призначення лікаря.
Підвищує ризик утворення субмукозних вузлів і гіпертонія. Ще один провокатор – щитоподібна залоза. Вона відіграє неабияку роль у регуляції менструального циклу. Тож якщо є захворювання щитовидки, гормональні порушення, будь-які аутоімунні процеси – усе це може спровокувати утворення субмукозних міом.
– Які симптоми можуть свідчити про їхню наявність?
– Першим дзвіночком є порушення менструального циклу, наприклад, кров’янисті виділення до, після або всередині менструального циклу, рясна менструація, а також та, яка закінчується кровотечею, вкорочення циклу.
Внаслідок збільшення виділень під час менструації знижується рівень гемоглобіну, розвивається анемія, тож з’являються супутні симптоми: загальна слабкість, запаморочення, блідість шкіри.
До симптомів також належать біль внизу живота та під час статевого акту, здуття або збільшення живота, порушення сечопуску та стільця. Наслідком субмукозної міоми може бути непліддя. На пізніх стадіях – раптове підвищення температури тіла, різкі болі внизу живота.
– Як діагностують субмукозні міоми?
– Під час огляду на гінекологічному кріслі, за умови, що вузол вже великий, лікар може помітити зміни розміру матки. Якщо ж він маленький і не дає явних симптомів, метод діагностики, який дозволяє його виявити, – це УЗД, трансвагінальне або трансабдомінальне дослідження, КТ та МРТ.
– Як лікують субмукозні вузли?
– Залежно від виду субмукозної міоми, місця її розташування, розміру, на якій ніжці вона розміщена (тонкій чи товстій, кількості судин у ній тощо) та інших факторів лікарі вирішують, як саме видалятимуть вузол.
Це може відбуватися гістероскопічно, коли спеціальним приладом (гістероскопом), оснащеним відеокамерою, проникають через піхву та шийку у порожнину матки і забирають вузол, знищуючи судинну ніжку, яка його живила, та ложе, де він ріс. Гістероскопічно видаляється більшість субмукозних вузлів.
Другий метод – лапароскопія, що передбачає проникнення у порожнину матки через живіт. До цього методу вдаються, коли вузли великі або їхнє розташування не дозволяє їх видалити гістероскопічно.
Варто наголосити, що для одужання механічного видалення субмукозного вузла недостатньо. Це тільки початок лікування! Треба усунути фактори, які призвели до його утворення. А саме: відкоригувати гормональний фон, стабілізувати стан жінки, інакше захворювання з’явиться знову. Після видалення субмукозних вузлів гормональна терапія триває ще мінімум три місяці. У більшості випадків жінкам з лікувальною метою призначають контрацептиви щонайменше на три-шість місяців.
– Чи є способи позбутися субмукозних вузлів без операції?
– Так, є консервативне лікування, зокрема, гормональна терапія. При дуже малих розмірах та повній відсутності симптомів, якщо найближчим часом жінка не планує вагітність або з певних причин хоче відкласти операцію, у такому разі призначають гормональну терапію. Вона на певний час призупиняє ріст вузла.
Ще один спосіб лікування – емболізація маткових артерій. Це перекривання шляхом введення речовини, яка склеює основні судини матки. Внаслідок цього міомі бракує живлення, тож вона припиняє рости, а з часом муміфікується. Слід зауважити, що до емболізації вдаються тільки у разі малого розміру міоми.
Якщо вузол великий і перестає харчуватися, починається некроз, тобто вузол відмирає і гниє всередині матки. Це викликає різкі болі, підвищення температури і становить ризик для життя пацієнта. У такому разі треба швидко реагувати і видаляти його.
Ще одна критична ситуація – зрив вузла з ніжки. При цьому жінка відчуває переймоподібні болі, адже розкривається шийка матки і відбувається народження субмукозного вузла. Найгіршим ускладненням цього стану може бути кровотеча, бо вузол відривається від ніжки, яка має судини.
– Чи можна завагітніти при наявності субмукозних вузлів?
– Ні, це неможливо. Річ у тому, що вони розміщуються там, де розвивається й вагітність. Окрім того, вузол живиться не тільки кров’ю, а й гормонами. І навіть якщо якимось дивом настане вагітність, вузол буде постійно обкрадати ембріон – йому бракуватиме кровопостачання, гормонів тощо. Тому можна сказати, що вагітність можлива, а виношування – ні.
– Як жінкам попередити утворення вузлів?
– Для профілактики їхнього утворення треба відмовитися від абортів, утриматися від хірургічних втручань та будь-якої травматизації ендометрію, намагатися вперше завагітніти до 30 років. І обов’язково хоча б раз на рік проходити повний огляд у гінеколога.
Інна СЕМЕНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!