Його пісня обірвалась на найвищій ноті на півдорозі до 45-річчя. Неповторний, пронизливий, своєрідний і прозорий, як джерельна карпатська вода, голос співака зачарував світ назавжди. «Червона рута», «Черемшина», «Батько і мати», «Родина», «Стожари», «Я піду в далекі гори»… За своє таке коротке, але яскраве, «як спалах зорі на світанні» життя, Назарій Яремчук у співдружності з найкращими поетами України записав понад 150 пісень. І кожна – шедевр!
Батько одружився з невісткою
У селі Рівня (сьогодні це околиця Вижниці) у райському куточку Карпат 30 листопада 1951 року народився Назарій Яремчук. Він був пізньою дитиною – батькові виповнилося 64 роки, мамі – 33. Чому така велика різниця? Батько залишився вдівцем з двома дітьми. Старший син Дмитро на початку 1940-х був учасником українського підпілля, під чужим іменем емігрував до Канади. Його рідні опинилися «під ковпаком» КДБ. Особливо його менший брат. Він рано помер, залишивши дружину та дитину. Часи були тяжкі, чоловіків у селі лишилось мало. І тоді батько Назарій Танасійович, хоч був у поважному віці, одружився зі своєю невісткою Марією. У спільному шлюбі ще нажили троє діток: Богдана, Катерину та Назарчика.
Коли прийшли «совєти», чоловік добровільно здав до колгоспу своє добро (а були Яремчуки крепкими ґаздами). За це їм залишили хату і гарантували «недоторканість».
Найменшенького сина назвали на честь батька, хоча близькі люди радили наректи Григорієм, бо народився саме у день цього святого. Та батько мріяв, що колись син стане священником, а ім’я Назарій означало «присвячений Богові». Попри бідність, Яремчуки жили в любові одне до одного. Батько і мати співали у церковному хорі, вона ще й грала на музичних інструментах. Тож майбутній артист уже з трьох років вилазив на стільчик і давав для близьких «концерти». Коли Назарію заледве виповнилось 12, помер батько, тяжко захворіла мати і стала інвалідом. Через важкі умови Назарія віддали до Вижницької школи-інтернату. Його вразлива душа важко переживала цю зміну у своєму житті, однак він не ремствував, не плакав. Старанно вчився, займався у різних гуртках.
Зі «Смерічкою» співав у Чорнобилі, Афганістані
За першим разом Яремчук не став студентом географічного факультету Чернівецького університету (вступив уже наступного року). Щоб не втрачати даремно рік, пішов на курси водіїв, що діяли у Вижниці в будинку культури. Там проходили репетиції ансамблю «Смерічка». Тож Назарій на заняття приходив на кілька годин раніше, аби послухати пісні. Якось керівник ансамблю Левко Дутківський запитав Назарія, чи не хоче і сам заспівати. Пісня «Кохана» у виконанні Яремчука так сподобалась Дутківському, що з 1969 року Яремчук виступав у «Смерічці».
Перші гастролі. По кілька концертів у день: в сільських клубах, на полях, на фермах… Зали завжди були переповнені. А що творилося після виходу музичного фільму «Червона рута» у 1971 році, в якому Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Володимир Івасюк, Марія Ісак виконують популярні пісні Володимира Івасюка та Левка Дутківського! Їх співали по всьому світу, «Смерічка» стала найкращим колективом Союзу, а його солісти Назарій Яремчук та Василь Зінкевич – народними улюбленцями.
На жаль, заздрість та інтриги не оминули цей ансамбль. На деякий час Назарій Яремчук залишив «Смерічку» і працював старшим інженером кафедри економічної географії свого вузу. Але близькі знали, як він хотів співати. Тож наполягли на поверненні Назарія в ансамбль. Він тричі виступав перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській атомній станції, навіть спускався в його реактор, давав концерти в Афганістані, бо там служили українці, літав на гастролі в Америку, Канаду, Австралію, Францію...
Коли вбили Володимира Івасюка, Назарій Яремчук, незважаючи на заборону влади, разом з тисячами його шанувальників приїхав на похорон до Львова. Якось одна поважна персона з керівництва країни запитала, чи не хоче Назарій стати народним артистом СРСР, але для цього треба співати російськомовні пісні, Яремчук відповів: «Ні!» Сам перший секретар компартії України Щербицький запропонував артистові квартиру у Києві, але співак відмовився – ніколи не йшов проти своєї совісті.
На весільній машині – хрест
Ніхто й ніколи не чув від Назарія Яремчука нарікань на несприятливі обставини, на зраду тих, кому вірив, кого любив, кому дарував своє життя. Ще до того страшного дня, коли лікарі поставили смертельний вирок, він пережив багато стресових ситуацій, але ніхто, навіть з близьких йому людей, про це не знав. Усе в собі тримав.
Розлучення з першою дружиною Оленою Шевченко його просто підкосило. Вони одружилися, коли Назарію було 23 роки, а Олені – 18. Обоє співали у «Смерічці». Прожили спільно 15 літ. Двоє синів Дмитро та Назарій виховувалися у її батьків, оскільки артисти постійно їздили на гастролі. Згодом, коли сім’я розпалася, в одному з інтерв’ю Олена сказала:
– Він завжди був найпоряднішим з усіх, кого я знала. Просто у сім’ї по-різному стається. Коли Назар досягнув успіху, щось трапилося… З’явилися біля нього непотрібні люди… Ми не зуміли порозумітись. Я всі роки любила і люблю його.
Де тут правда, а де фальш – не нам судити. Але Олена уже через рік у новій київській сім’ї народила сина, а Назарій й надалі залишався сам.
А його щастя жило зовсім недалеко, у селі Тюдів Косівського району. Там мешкали родичі його другої дружини Дарини, з якими Назарій давно знався. Літнім ранком 1990 року вона приїхала у гості до брата. У дворі побачила дуже красивого незнайомця з дивовижною усмішкою. І… закохалась. Це була любов з першого погляду для них обох.
– Уже потім, коли я поїхала, – згадувала Дарина у розмові з журналістами, – Назарій сказав братові: «Мені здається, ми з вами скоро станемо родичами». А вже за два тижні він з друзями приїхав у Косів, де я тоді працювала медсестрою у лікарні. На той час я вже чотири роки була вдовою. Виховувала доньку Вірочку. Коли ми з Назарієм стрічалися, не могли наговоритися. У 1991 році одружилися. Часто їздили на Закарпаття провідувати його дітей, бо сумував за ними. Я запропонувала забрати хлопців до себе, у Чернівці. Так і жили однією родиною, хоч, звичайно, вони ревнували мене до батька. Ми були з Назарієм такими щасливими, що іноді ставало аж страшно. А як він радів, коли народилася донька! Про дівчинку мріяв, навіть заздалегідь вибрав їй ім’я – Марічка, на честь своєї мами.
Чернівчанин Мар’ян Гаденко, співак і композитор, ось як згадує про останні роки життя Назарія Яремчука. «Ми були з ним кумами. Коли від Назарія пішла перша дружина, я йому зі свого кабінету приніс стола та стільця, бо він їв на підвіконні. Яремчук приїхав з концерту, а хата уже порожня – забрали все до останньої в’єтнамської циновочки. Дарину він дуже цінував і ніколи їй не зрадив. Вони вінчалися взимку 1991 року. І ось виходимо ми з церкви – і бачимо на машині молодих намальованого хреста. Наші сім’ї завжди разом святили паски. Обходили за ніч сім церков, закінчували храмом при Чернівецькому університеті. На Пасху 1995 року Назарій вже почував себе погано, його мучили страшні болі. Я з родиною та він з синами сфотографувалися на фоні собору. На цьому знімку усих чітко видно, лише від Назарія… тінь. Ми зрозуміли, що скоро його не стане».
У Канаді вперше зустрівся з братом
Коли Назарій Яремчук відчув себе погано, то звернувся тут, в Україні, до лікарів. Вони не змогли одразу встановити правильний діагноз. Так було втрачено дорогоцінний час. Назарій полетів до Канади, щоб там зробити операцію. Дмитро, який вперше зустрівся зі своїм єдинокровним братом, готовий був оплатити дороговартісну операцію. Проте хірург, коли дізнався, хто його пацієнт, навідріз відмовився від плати – він чув пісні українського соловейка, був захоплений ними і сам співав «Черемшину»… Вже будучи на межі життя і смерті, розуміючи, що час йому відбиває останні миті, Назарій Яремчук співав. Казав, що йому не так боляче.
30 червня 1995 року, коли щедро зародили черешневі гаї, які він так любив, Назарія Яремчука не стало. Такого велелюддя на похороні Чернівці ще не знали: вщент запруджені вулиці, люди стояли навіть на дахах будівель…
Раїса КОЗАЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!