Митрополит Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ
Україна

Митрополит Шептицький писав листи до покійної мами

12 грудня 2021, 12:00
0
2
Сподобалось?
2

З 2022 року у Львові починається десятирічна програма вивчення діяльності митрополита Андрея Шептицького. Цей митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам’янецький очолював українську греко-католицьку церкву 44 роки. У його родовому корінні переплелися гілки видатних королівських родин Італії, Португалії, Польщі й навіть австрійських Стюартів. Але всім серцем він вболівав за національне та духовне відродження України. Вражаючими у біографії митрополита є листи до матері. Написав їх дванадцять – у пам’ятні дні кожного апостола. Але ненька їх не читала.

Любити Бога навчила мати

Перші згадки про Шептицьких є вже у ХІІІ столітті, а у XVII про них знав увесь світ. Рід дав ціле гроно церковних діячів української греко-католицької та польської римо-католицької церков. Митрополит Андрей Шептицький народився у графській родині в 1865 році у селі Прилбичі на Львівщині з іменем Роман Марія Александер. У своїх спогадах мама, польська графиня, письменниця та художниця Софія Фредро-Шептицька, зауважувала, що Роман засинав із вервицею в руках, на якій молився – й братів цьому научав. Для нього ж прикладом була мама. Попри графський титул, Софія вчила своїх синів (а мала їх семеро) власноруч зашивати шкарпетки та  виконувати різну домашню роботу. А ще вона дбала, щоб уміли малювати, грати на музичних інструментах та розумітися на мистецтві. Та головний акцент робила на тому, що на першому місці в житті має бути Бог. Коли Софію Шептицьку запитали, що вона робила, щоби так шляхетно виховати дітей, графиня відповіла: «Моя єдина система виховання – це «Богородице Діво» (молитва – авт.)».

У двадцять три роки Роман попросив благословення у Папи Римського на те, щоб стати ченцем та служити Богові. Так у вересні 1888-го склав чернечі обітниці й став монахом Андреєм. Хлопець свідомо вибрав українську греко-католицьку церкву. Хоч його мама була ревною католичкою, та вибір сина прийняла.

Куди б далі не вела доля митрополита Шептицького, він ніколи не лишав той духовний зв’язок з матір’ю. Коли графиня була жива, вони постійно листувалися. До речі, спілкування між ненькою та сином велося французькою. Та коли Андрей Шептицький став митрополитом, ненька взялася вивчати українську, аби в оригіналі читати його послання віруючим.

За свої гроші вчив молодь, переховував євреїв

За час, коли він очолював УГКЦ, пройшли дві світові війни, на західних землях сім разів змінювалася влада. Але Шептицький завжди був зі своєю паствою. Він всюди говорив просто: з гуцулами – їхнім діалектом, у Львові – живою українською мовою, без складних термінологій. Відкривав духовні семінарії, дбав про розвиток українського богослов’я. Брав участь у сеймах, надавав особисті аудієнції американському президентові та різним урядам! Прагнув, щоб з молоді виросла нова патріотично вихована еліта. Аби талановиті лікарі, художники, священники могли продовжити навчання у кращих вузах Європи, фінансував їх. Також сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви, був ініціатором проведення релігійних з’їздів.

Митрополит Шептицький продав маєтки. Три тисячі картин та графську книгозбірню він передав у музей, який особисто й створив. Коли після першої світової війни на Галичині залишилося понад 20 тисяч сиріт, виділив мільйон доларів на створення сиротинців при монастирях. Ці діти стали називати митрополита «татом». А коли у 1933 році в Радянську Україну прийшов страшний голодомор, писав листи у Ватикан із закликом не мовчати, підняти проти цього злочину світову спільноту. Він відправляв із Галичини потяги із зерном для голодуючих. Та ці ешелони на кордоні не пропустили…

Не змовчав митрополит і проти фашистських звірств. Переховував євреїв у монастирях, видавав їм фальшиві свідоцтва про хрещення. Таким чином врятував близько півтори сотні життів! Але згодом під час голосування за визнання Шептицького праведником світу євреї за це… не проголосували. Розповів митрополит світові і правду про «Волинську трагедію», захищаючи українців.

Щоб очорнити його ім’я, створили спецвідділ КДБ

Цих митарств свого сина графиня Софія вже не застала. Відомо, що незадовго до своєї кончини ненька стала писати для нього листи «до шухляди». Цей стосик передали митрополитові вже після її смерті. У ньому ненька звірила синові свою душу, то була її молитовна сповідь. Одержавши ці листи, Шептицький назвав їх «Мої благословенні реколекції» (реколекції – час, посвячений духовному відновленню через молитву). А рідні ще довго згадували не сам похорон, а як митрополит, огорнувши рукою труну, квилив над тілом неньки. Як найбільшу свою святиню беріг ікону, написану мамою і подаровану йому в честь інтронізації – образ «Найсвятіше Серце Христове».

Коли Андрей Шептицький сам відійшов у Вічність, у келії, в якій він колись жив в одному з монастирів, знайшли його листи «до шухляди», адресовані мамі. Символічно перший з’явився на аркушах у день святого Андрія. «Що ж бо може бути більш успішне, як молитися про поміч до тих, які колись молилися і любили нас за життя, а тепер мають можливість молитися і допомагати нам, будучи безпосередньо у стіп Господа? Зрозумів цю глибоку і Божу мудрість український нарід, коли створив приповідку: материна молитва із дна моря вирятовує… Завдяки моїм дядькам і Тобі, Дорога Мамо, зрозумів, чим я є та чим повинен бути. Як чернець, я прошу помочі у дядька Валаама, як архиєрей прошу помочі у дядька Атанаса… Коли ж приходять хвилини безсилля і я стаю дитиною, тоді я звертаюся до Тебе, Мамо, й зразу почуваюся дужим і сильним, таким, як тоді, коли я, не вміючи ще як слід писати, мазав на папері олівцем», – писав Андрей Шептицький. Потім було ще одинадцять листів – по одному в день кожного з дванадцяти апостолів.

«По Бозі я найбільше любив свою матір…» – завжди казав митрополит. До неньки у цих листах звертався лише на «ти» (хоч у звичному житті – на «ви»). Називав її «Найдорожча» і «Єдина».  А ще казав на неї «Христова Мати». Бо коли вона вмирала, заповідала синам: «Я є Христова, і ви будьте усі Христові». Мала на увазі, що все життя старалася жити гідно перед Богом.

Помер митрополит Андрей Шептицький у 1944 році у Львові. Це вже була Радянська Україна. Похоронна процесія митрополита зібрала надзвичайно багато людей. Ходили чутки, що навіть сам Сталін прислав свій вінок. Місцем останнього спочинку цього «українського Мойсея» став собор святого Юра, який, до речі, будували предки-Шептицькі. Пізніше, щоб очорнити ім’я митрополита, було створено цілий спецвідділ КДБ. Але світлої пам’яті витерти з історії українського народу не вдалося.

А листи Шептицького до матері довгий час були невідомі. Їх випадково знайшов чернець, який доглядав келію митрополита – вони випали з-під ліжка, коли у ньому прогнили дошки. Аркуші лежали під головами. Не дивно, що відразу оприлюднювати їх не наважились – згорточок чекав свого часу кілька десятиліть. Вперше ці листи побачили світ у Філадельфії (США) у 1982 році! Туди їх спеціально надіслали для друку ченці.

***

Львів хоче називати митрополита Андрея Шептицького своїм патроном. А англійці взялися за створення художнього фільму на основі життєпису очільника української греко-католицької церкви. Як писав його наступник, митрополит Йосип Сліпий: «Шептицький був окрасою церкви і народу». Нарешті він отримує гідне пошанування.

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися