Дівчинка Альона та її мама Лариса лише почали всміхатись і знову вчаться спати. Родина Загреб у 2014 тому році вже переїхала з окупованої Луганщини і через кілька років оселилась у Маріуполі, щоб стати біженцями вдруге.
Про те, як вони виживали 2 тижні в заблокованому місті і що допомогло вижити, розповіли у сюжеті ТСН.
Альона з мамою вже 4 дні перебувають в селі під Люксембургом. 34 години дороги сюди з Чернівців, до того - з Дніпра. Але справжньою дорогою життя став для них нескінченно довгий шлях від Маруіполя до Запоріжжя. Щоб дожити до цього моменту, їм потрібно було протриматись два тижні у пеклі.
День за днем Альона знімала трохи відео - як вони виживають і що відбувається довкола. «Знімати я почала десь п'ятого березня, мені стало нудно – просто тому що вирішила показати родичам. Дядькам, тіткам, бабусям, дідусеві, які в Донецьку. Щоб подивилися, в яких ситуаціях ми були», - каже дівчинка.
Рішенням родини Загреб було - не йти жити не в підвал, розмістились в коридорі. В проміжках між бомбардуваннями і вуличними боями треба було готувати їсти. І топити сніг. «Сніг був практично весь час, який ми там перебували, а один раз навіть дощ пішов! Ми збирали з левнівки - там усі збирали. Але ми не не втрачали оптимізму зовсім», - додає мама дівчинки.
Найгірше стало, коли перестали гасити пожежі. І будинки повільно згорали, снаряд влучив в їхній дім. «Це було 9 березня, ми ховалися в прихожій, там потрійна стіна. Я тоді вперше заплакала за весь цей час. Ми лежимо і будинок трясеться як желе, а ми з мамою сміялися, гумор нас рятував», - розповідає Альона.
Загреби переїхали до іншої квартири, але за кілька днів розбомбили і цей будинок. «Ми були під ковдрами, це на врятувало», - розповідає дівчинка.
Але тато отримав поранення, довелося знову переїздити.
На другий тиждень блокади температура ставала все нижчою і все яскравішими сни. І весь час Альона фільмувала свої враження від того, що бачила і відчувала. «Я була без телефону, без Інтернету і мій мозок вирішив видавати всякі картинки у сні, і були дуже яскраві сні, мені мама не вірила, що мені це сниться», - пригадує дівчинка.
Альона, каже, що знак на те, що треба зважитись на виїзд їм подав кіт, який вже передбачив біду в попередній кватирі. «15 березня на мені сидів, притискався до мене, мурчав, хоча це була неприродна його поведінка. Мама сказала це знак якийсь. А наш друг дядько Сашко приходив і каже, що там якийсь рух розпочався... Почали виїжджати, але розстрілюють», - переказуэ дитина.
Мама каже, що ніколи не забуде очі людей, які залишалась в дворах коли вони виїздили і не знає, чи усім їм вдалося вижити. Їхній тато, який виїхав з разом з ними з Маріуполя, нині допомагає землякам вибиратися з заблокованого міста. У планах на майбутнє Альони - стати режисером і знову побачити рідне місто.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!