На увесь світ стали відомими слова «Рускій карабль, іді на х…!». Їх у перший день війни сказав відважний прикордонник Роман Грибов із Золотоноші на Черкащині. Це послання стало гаслом війни, символом незламності українського духу і відповіді на російську агресію. Нещодавно Роман Грибов та побратими повернулися з полону.
«Василь Биков» пішов на дно, на х...й
Увечері 24 лютого, у перший день війни, ракетний крейсер «Москва» і патрульний корабель «Василь Биков» атакували острів Зміїний. Росіяни запропонували прикордонникам здатися, а у відповідь почули відому фразу. Після цього по острову було завдано ракетно-артилерійського удару, знищено гарнізон. Окупанти захопили Зміїний, і зв’язок з відважними прикордонниками обірвався. Стало відомо, що вони загинули, а президент України присвоїв їм звання Героя України посмертно. А через кілька днів з’явилося повідомлення, що відважні прикордонники у полоні росіян. Нещодавно відбувся обмін полоненими, і наші військові тепер в Україні. Голова Черкаської ОВА Ігор Табурець нагородив відважного земляка Романа Грибова відзнакою «За заслуги перед Черкащиною».
Гасло Грибова піднімає бойовий дух в усьому світі. Так послали російський корабель, який просив пальне, і грузини, так відповіли українці поїзду окупантів. Ці слова прикрашали білборди у багатьох великих містах. До речі, оснащений сучасною зброєю корабель «Василь Биков», який атакував острів Зміїний, уже незабаром пішов слідом за посланням Грибова. З берега біля Одеси українські війська вдарили по судну і потопили його.
Розмовляла до портрета: «Сину, витримай»
Вдома Романа Грибова чекали рідні, кохана дівчина. Журналісти поспілкувалися з мамою Романа Тетяною Рудольфівною. Вона запрошує їх у скромну оселю, заводить у кімнату, де на столі стоїть портрет сина, його пам’ятні речі. Не плаче, хоч уявляє, які муки, моральний тиск довелося пережити синові у полоні, лише голос тремтить від хвилювання. Вона, як і син, – сильна жінка.
– У нас з Ромою було дуже важке життя, – розповіла пані Тетяна. – Я його вчила, що треба любити свою Батьківщину. Його прадід Олександр Грибов пройшов війну, був командиром частини. Раніше Ромка підробляв діджеєм, а останні роки служив прикордонником.
Із сином мама спілкувалася 24 лютого, тоді він їй сказав, що почалася війна і щоб мама купила більше продуктів. Коли почула по новинах його слова – і гордилася, бо Роман ні перед ким не прогинався, і водночас здивувалася.
– Коли прозвучало оце послання кораблю, для мене то було щось таке, бо я від нього таких слів за усе життя не чула, – каже жінка. – Але я зрозуміла, скільки у них непереможності. Це підбадьорило увесь світ!
У Золотоноші Роман Грибов справжній герой – люди плакали, побачивши те відео. А мамина душа страждала, бо пережила «інтернетну смерть» сина. Пані Тетяна каже: той, хто виставляв їй співчуття, не врахував, що мамине серце розривається від болю. Вона нічого не знала про долю Романа, і коли почула, що син не загинув, а в полоні, трохи заспокоїлася. Головне, що живий!
– Я балакала до його портрета: син, держися, не зірвися, витримай. І коли відбувся обмін полоненими, як грім серед ясного неба: «Мама, привіт». Я мало не знепритомніла, не повірила: «Сину, це ти?»
Пані Тетяна зізнається, що якби не болячки і не вік – теж взяла б у руки зброю, була поруч із сином і теж послала б російський корабель.
– Дуже мужня наша нація. Ніхто, ні один москаль, ні одна тварина у світі, ні одне вороже око нас не зламають. Навіть якщо нам доведеться заплатити ціною життя. Ромка для мене не герой як для суспільства, – голос мами тремтить. – Він для мене вже герой, бо він мій син.
Юрій ОСИПЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!