Людмила Ніколаєва з Івано-Франківська. Тут вийшла заміж, народила і виростила двох синів, згодом поховала чоловіка. А у 55 літ слідом за старшим сином та його сім’єю подалася у Бельгію.
«Медовий місяць» у 65 літ
Людмила спочатку поїхала за кордон, аби провідати сина, невістку та онука. Але минув тиждень-другий, і жінка вирішила залишитися у цій країні. Бельгія їй сподобалася, одразу й роботу прибиральниці знайшла. Українська родина знімала одну квартиру на всіх. Разом з невісткою вдень працювали, а увечері ходили до школи вивчати мову. Згодом таки отримали можливість подати документи на громадянство Бельгії, щоб мати соціальну захищеність і користуватися всіма правами, як корінні бельгійці. Життя стало налагоджуватися.
Якось подружка з Києва, яка теж давно мешкає у Бельгії, запропонувала Людмилі сходити на концерт у філармонію.
– Я радо погодилася, – розповідає Людмила Ніколаєва. – Концерт був прекрасний. Поруч сидів бельгієць, який, як мені здалося, мало цікавився тим, що відбувалося на сцені, а більше спостерігав за мною. І на перерві запросив нас з подругою на каву. Ми розговорилися, а згодом і обмінялися телефонами. Чоловіка звати Марсель де Блок і він став надзвонювати, кликав гуляти у парк. Словом – ми стали придивлятися один до одного.
Такі стосунки між Марселем і Людмилою тривали півтора року. Бельгієць уже три роки був удівцем, жив сам. Чоловікові набридла самотність, тож покликав українку, у яку закохався, заміж.
– Марсель купив мені на наше весілля шикарний костюм, – пригадує Людмила. – А також обручку з діамантами. Святкували цю радісну подію у ресторані лише удвох – ми так вирішили. Нікого не запрошували. Весільним подарунком для нас була подорож на віллу сина Марселя у Франції. Ми там провели цілий «медовий місяць». Аж не вірилося, що мені нарешті усміхнулося щастя. І це у 65 років! Офіційно у шлюбі ми вже 12 років. Ніколи не думала, що буду така щаслива.
Вдячна Богу за щасливе життя
Людмила і Марсель звикали одне до одного поступово, бо набуті за життя звички у такому віці важко міняти. Але любов згладжує усі гострі кути. Чоловік і дружина в минулому перебували на керівних посадах, обоє – лідери. Комусь треба було поступитися, тож це зробила Людмила Іванівна. Вона знала, як створити сімейний затишок у домі. А Марсель, щоб догодити дружині, пішов на курси італійської кухні. Дуже смачно готує.
– Мій чоловік любить робити подарунки, – каже жінка. – А я як економна українка кажу, що у мене все є і нічого не треба. Марсель попервах ображався і казав моєму синові: «Не знаю, що їй купити. Куплю те, на що дивляться її очі...». Я ходжу на фітнес, чоловік теж не зациклюється на своєму віці – радіє життю, кожному прожитому дню. Він має спортивний вигляд, завжди підтягнутий. Щодня їздить на електровелосипеді по 40 кілометрів – це його хобі. Сам закуповує продукти на цілий тиждень. Ми маємо свій садок, де буяють мої квіти – це наш райський куточок.
У жовтні пані Людмилі виповниться 77 років, а чоловіку – 85. Ходять з Марселем на концерти, у кіно, відпочивають за кордоном. Між їхніми дітьми немає ніяких конфліктів. Тож жінка не втомлюється повторювати, що вдячна Богові за таке щасливе життя на схилі літ.
З початком війни пані Людмила неймовірно переживає за свою країну. Вони з Марселем тепер ходять на мітинги на підтримку України, всіляко допомагають речами та пошуком житла для біженців.
Галина ОЛІФЕРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!