Раїса Ковбаса із села Городище Менської громади Чернігівщини – наша давня читачка. Вона розповідає, як вже у перші дні побачили танки російських окупантів, а в селах навіть не встигли сформувати тероборону. Але не сиділи по хатах без зброї, а по-своєму воювали з загарбниками.
– Буквально під нашими вікнами проїхали три колони танків з літерами Z, – розказує пані Раїса. – В одній з них я нарахувала 26 штук! Це в основному були буряти. Їхали вони на Чернігів, але не туди завернули – їх у полях наші й розбомбили. Тут ще багато техніки блукало. Відстануть від своїх, потім губляться. То в річку впадуть і потонуть, то в болоті застрягнуть. Бігали ті солдати по хатах, просили кип’яточку та поїсти.
А ще у перший тиждень війни у село, де була забута й усіма покинута залізнична гілка, приїхав довжелезний ешелон із соляркою нібито з Білорусі. Ані охорони, ані маркування. Кілька днів село придивлялося до ешелону. А тоді подзвонили нашим еменесникам: чи знають хоч, що тут стільки добра стоїть? Там запевнили, що питання вирішують. Але за кілька днів ситуацію «порішали» місцеві жителі. Помітивши, що до ешелону стала приїжджати і заправлятися російська техніка, зробили партизанську вилазку і злили всю цю солярку.
– Минуло більше місяця, і тепер земля стала її виштовхувати! – каже пані Раїса. – То чоловіки ходять увечері копати там ямки – і на ранок вони повні солярки. Бери та черпай. Та хоч грубку розтопити, і то згодиться!
А загалом страху натерпілися. Села біля Чернігова зрівняли із землею. Жінка перераховує їх: Киселівка, Новоселівка… Коли за дванадцять кілометрів російські окупанти розмістилися у дитячих таборах і зав’язався бій, то у хаті аж шафа підскакувала і тріщини пішли – так земля двигтіла від вибухів.
– Після тих страшних новин з Бучі, Ірпеня, Гостомеля я розумію, як нам пощастило, – міркує Раїса Михайлівна. – У нас таких звірств не робили. В одному із сіл у знайомої хатину зайняли зо тридцять рускіх. Сама жінка перебралася жити до родичів, але додому навідувалася. І не боялася вчити солдатів, як порати господарку, що корові увечері їсти треба дати. Сварила, коли усю консервацію їй виїли, і питала, чи довго ще вони квартирувати у неї будуть.
Зараз тисячі людей вертаються у Чернігів. І плавом пливуть, бо мости підірвані, і машинами. Діти пані Раїси теж поїхали на розвідку. У доньчиній квартирі відірвало балкон «з м’ясом», вікон немає. Будинок старшого сина пошарпаний, але квартира наче ціла, тільки засмерділася – перед війною холодильник з морозилкою забили м’ясом, а світла не було. У квартирі меншого сина вікна повилітали від вибуху. Але головне – діти живі.
Мирослава КОСЬМІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!