За десять років після аварії на ЧАЕС із забруднених територій відселено 142 тисячі осіб. Але є й такі, які попри заборону повернулися до зони відчуження у свої домівки або й ніколи не виїжджали. Їх називають самоселами.
Село Редьківка у Ріпинському районі належить до другої зони обов’язкового відселення (перша – за десять кілометрів від Чорнобиля – авт.). Колись тут було понад двісті дворів. Нині лишилося лишень сім хатин, де живуть люди. В основному це пенсіонери. Вони, попри застороги та вказівки влади, не захотіли покидати рідний дім.
Серед них Микола Зубарь, якому добігає до сімдесяти. Чоловік як реліквію береже давню вирізку з якоїсь газети, де є фото та стаття про його рідних.
– Оце моя сестра, оце мати, оце племінниця, – пальцем гладить кожне обличчя. – Про них писали після аварії на чорнобильській, що не хотіли виїжджати. Вони уже померли, а я остався сам. Живу на краю села, а у центр їжджу ровером.
Хоча реально від центру нічого не лишилося. Хащами заростає колишнє приміщення сільської ради, пошти. Вздовж дороги стоять напіврозвалені будинки. Складається враження, що Микола – один-єдиний на все забуте село, однак чоловік показує свою сусідку. Пані Віра зізнається, що приїжджає до рідної хати лишень «на дачний сезон». Тут садить городину: усі її їдять і не бояться. Місцева довгожителька бабця Ганна, сміючись, каже:
– Та яка тут радіація?! Я її не бачу. І на зуб не вкушу, бо зубів не маю. П’ю воду зі своєї криниці, і Бог дав, то живу.
– Коли виселяли нас, ще десь сорок людей лишилося, але уже багато повмирало, – продовжує Микола Зубарь.
Чоловік пригадує, що раніше до них часто журналісти приїжджали, а також «якісь учені» – радіацію вимірювати.
У певні дні працює магазин, який відчиняє підприємець Ігор Димарчук. Він пояснює особливості другої зони відчуження.
– Тут не можна приписатися, будинки не продаються, ніяких документів немає.
Пенсію доставляють листоноші із сусіднього села. А в основному люди живуть за рахунок власного господарства. Усі переконані, що радіації тут немає. Хоча це відносне поняття. Керівник Чорнобильського культурно-інформаційного центру Володимир Олексієнко разом з дозиметром іде вулицями села.
– Він показує радіаційний фон від 12 до 25 мікрорентгенів на годину, а допустима норма – до 30, – пояснює. – Хоча в деяких місцях є перевищення втричі – близько 90 мікрорентгенів біля сільської ради.
Нині забута Редьківка радіє весні і чекає своїх корінних мешканців, які навідуються сюди з… іншої Редьківки. Саме так, як малу батьківщину, люди назвали село за п’ять кілометрів від Чернігова, яке спеціально для них збудували у 1991–92 роках. Тут вже виросло молоде покоління, а старші люди і досі пам’ятають стару домівку.
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!