У гуртожитку Волинського коледжу культури і мистецтв вже більше місяця в одній з кімнат мешкає родина з 5 людей. Тікаючи від війни, вони приїхали до Луцька із Запоріжжя.
Анастасія Сіренко розказує Суспільному - російські військові розбомбили будинок, у якому жила її родина.
"Ми бачили як літак летів, і спускалися диверсанти і стріляли в наш аеропорт. Це страшно - їхати і бачити росіян. Вивозити дітей під кулями, вибухами. Ми ховали дітей в автомобілі і вони лежали просто на підлозі".
Небайдужі лучани знайшли для родини дитяче ліжечко, про яке сім'я дуже просила. Багатодітний батько-переселенець Констянтин не зміг стримати сліз від такого подарунку.
"Ми дали клич: у кого є маленьке ліжечко, бо дитини спала півночі зі мною, а півночі у калясці, і люди за два дні знайшли ліжечко. Мама - найцінніше, що там залишилось. Це наші друзі, тому що коли ми дзвонимо, то плачемо. Зараз важко усім, і всі це як можуть, так і переживають", розповідає Анастасія.
Анастасія Терновська з Маріуполя читає байку Леоніда Глібова "Зозуля і півень". Каже - почувається радісно, бо не чує вибухів. Тут, у Луцьку, говорить, мріє забути жахіття війни.
"Я сумую за своєю вчителькою Юліаною Олександрівною. Я сумую за своє вчителькою з англійської та музики. Мені дуже сподобалось це місто Луцьк", - каже дівчинка.
Приїхала на Волинь дівчинка з усією родиною - батьками, бабусею, сестричкою, кицькою і папугою. Батько Анастасії, Андрій, розповідає, в яких умовах жили.
"З дому в Маріуполі ми виїжджали 5 березня. Нас не випустили і ми залишились у центрі міста. Нам поліція рекомендувала піти в місцевий інститут, де саме заселяли людей з околиць міста. Думали, що наступного дня зможемо вирушити далі, але не вдалося.
Потім на інститут, в сусідній корпус скинули бомбу. Надворі було прохолодно, всі перейшли у філармонію. Почали шукати правдиві новини, бо не було зрозуміло, хто з військових в місті.
Люди жили в коридорах підвалів. Нам місця не вистачало і ми жили на сцені. Їжу готували на вулиці. БУуло чути вибухи з градів, артилерія працювала. Потім літаки щодня почали літати і скидати бомби.
І ми вирішили, ризикуючи, їхати в Бердянськ, а далі на Запоріжжя. Страшно було. А Луцьк нас прийняв дуже добре", розповідає чоловік.
Студентськи1 гуртожиток Волинського коледжу культури і мистецтв розрахований на 50 місць, розповів його керівник Тарас Войтович. Зараз тут мешкає 12 сімей, яким нікуди їхати.
"Сьогодні ми вже двох'ярусні ліжка ставимо і маємо можливість збільшити на 10 місць наші поселення. Тут розраховуємо на те, що буде в нас очне навчання і зможемо ще своїх студентів поселити".
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!