Лікарка Ірина Язова два тижні після початку війни була у Бучі. Незважаючи на те, що вулицями ходили російські окупанти, вона надавала допомогу своїм сусідам та незнайомим людям.
Ірина Язова працювала в Ірпінській міській лікарні завідувачкою приймального відділення, а останні два роки – терапевтом у відділенні, де лікують коронавірус. Разом з чоловіком і трьома дітьми жила в Бучі. У перші дні разом із сім’єю не евакуювалися. Оскільки до лікарні добратися під обстрілами було неможливо, Ірина стала надавати медичну допомогу сусідам. Лікарка згадує, що коли йшла з роботи в останній день, то попросила у медсестри трохи магнезії: а раптом у когось підвищиться тиск. Тоді та дала їй й інші ліки, багато перев’язувального матеріалу. Цим і допомагала людям.
Сусіду окупанти прострелили обидві ноги, три години пролежав на дорозі, де його мало не переїхали танки. Пораненого знайомі притягли у під’їзд і покликали лікарку.
– Володя жив на восьмому поверсі, тому допомогу надавала прямо у під’їзді. Першу ніч він кричав так, що чули всі. Найбільше боялася, що може статися зараження крові і початися сепсис, – згадує Ірина. – Одного дня, коли робила йому перев’язку, до під’їзду зайшов російський солдат зі зброєю. Подивився на пораненого і пообіцяв допомогу. «Нікуди я з вами не поїду, у мене є лікар!» – різко відповів чоловік. Я теж не змовчала і сказала, що росіяни вже «допомогли» Володі, вистріливши у нього. Тоді навіть не задумувалася, що за ці слова нас могли розстріляти.
На 12-й день війни вперше довелося приймати пологи. У сусідки Ганни вони почалися о 4-й ранку.
– Приймати пологи та народжувати самій – це дві великі різниці, – каже Ірина. – Коли вчилась в університеті, хотіла стати гінекологом, тож добре вчила теорію. Мені допомагали ще дві жінки – дизайнер і домогосподарка. На той момент у будинку вже не було електрики, газу і води. Народжувала Ганна при свічках. Маленька Аліса з’явилася на світ у холоді і темряві. Ми не могли нагріти води, тому просто обтерли її та закутали. Добре, що й у мами все пройшло без ускладнень.
Після того, як її пацієнти перебралися у більш безпечні місця, Ірина разом з чоловіком і дітьми теж покинули Бучу.
– Я роздала всі ліки. Пояснила, кому що треба робити. Ми взяли собаку, кота, ще сусідську дівчинку і поїхали. Просто не передати той жах… Під кожним деревом труп, у кожному дворі – російський танк, – згадує жінка пережите. І вважає, що нічого особливого не зробила – просто виконувала свою роботу. Найбільша винагорода для неї те, що з її пацієнтами усе добре. – Володі наклали шину Єлізарова, і лікарі запевняють, що він ходитиме. Аню обстежував гінеколог. Вона здорова, годує грудьми. Сподіваюся, що коли повернемося додому, в Україну, то обов’язково зустрінемось. Сусіди ж, хоч до війни і не знали одне одного.
Сім’ї Язових вдалося вирватися, зараз вони у Польщі. Ірина хоче влаштуватися на роботу за спеціальністю.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!