Про страшну російську окупацію маленького Ягідного на Чернігівщині розповіли в інтернеті. Жителі думали, що росіяни сюди не зайдуть. Навіщо їм село, у якому лише чотириста мешканців та п’ять вулиць? Школа, що впирається в сосни, криниця, берези і старі яблуні. Прості працьовиті люди і багато стариків. Ось тільки село було на трасі.
Рашисти завернули з боку лісу. Танки поставили у дворах, БТРи – під вікнами. Самі розташувалися з шиком: на диванах, ліжках, печі. Вечорами – вогнища, шашлики, винце. Деякі перевзулися у зручні бігові кросівки. Людей зігнали до шкільного підвалу площею 65 квадратних метрів. І протримали їх тут 25 діб!
На гімнастичній лаві ледь помістилася сім’я: бабуся з дідом, син з невісткою та двоє дітей. Чотиримісячного покласти не було куди, тож його тримали на руках. З десятирічною дівчинкою мріяли:
– Ось нас звільнять, і дістанемо величезну сковорідку. Насмажимо картоплі з цибулькою, приправимо її тушонкою і свіжим кропчиком. Накриємо у дворі стіл.
У дівчинки бурчало у животі:
– А потім спечемо медовика, правда?
Три бранці збожеволіли. Особливо буянила молода жінка. Спершу кричала, що є хазяйкою макаронної фабрики і тут її утримують незаконно. Потім перетворилася на голлівудську актрису. Вимагала продюсера та режисера.
Одного дня привели закривавлену жінку з однорічною дитиною. Вона із сім’єю прямувала до Вінниці, але їхню машину обстріляли. Чоловік і старша дочка загинули на місці, а жінка з меншою, Варею, бігла полем, доки не сховалась у напівзруйнованій конторі. Усю ніч здригалася від автоматних черг і виття бездомних собак. Вранці її знайшли тувинці та привели до підвалу. Люди нагодували картоплею в мундирі, а нещасна насилу проковтнула шматок і схлипнула: «Як мені тепер жити?» Підвал відповів хором: «Заради Варі!».
Літні помирали, їх ховали партіями по п’ять людей. Усіх складали в одну могилу. Під час відспівування рашисти відкрили вогонь. Живі стрибали до мертвих. Поранення отримали четверо.
Одну 19-річну дівчину двічі на годину водили на розстріл. Усе хотіли уточнити, кому належить знайдена у шафі камуфляжна куртка. Бідолаху виводили на город, там, де завжди росла картопля, стріляли поверх голови і кричали: «Тєпєрь прізнаєшся, кто єйо носіл?»
Повітря у підвалі не було, адже там одночасно перебували від 320 до 360 осіб (зокрема, 70 дітей). Почалася епідемія вітрянки. Лежачі мочилися під себе. З відхожого цебра тягнуло смородом. Чоловіки сиділи з голими торсами, малюки – в самих підгузках. Найменша (місяць і 10 днів) почала задихатися, тож її тримали біля щілини у дверях.
Згодом рашисти дозволили готувати на багатті. Шкільні кухарі кип’ятили воду під пострілами. Мамам та дітям роздавали по пів склянки манної каші, суп наливали у двохсотграмову.
Люди спали сидячи, а потім лікували шкіру, що лопалася на набряклих ногах. Грали усі разом у слова. Намагалися впоратися з відчаєм, адже окупанти переконували, що взяли Чернігів і ось-ось розберуться з Києвом.
А коли рашистів вигнали наші захисники, люди повернулися до життя. Засклили вікна, полатали дахи, посушили ковдри. Картоплю посадили.
– Груші розцвіли. А там, дасть Бог, підуть ягоди, – кажуть.
Інна ГОВОРУХА
P.S. Українські правоохоронці вже встановили особу російського військовослужбовця, який винен у нелюдських тортурах селян Ягідного.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!