Анатолій ФОМЕНКО
Україна

Херсонець, тікаючи від рашистів, переплив річку з трирічним сином і мамою

19 червня 2022, 12:03
0
1
Сподобалось?
1

Село Велика Олександрівка на Херсонщині досі окуповане рашистами. Його мешканці тривалий час чинили опір загарбникам, виходили на проукраїнські мітинги із синьо-жовтими прапорами. Але російські солдати почали стріляти з автоматів і навіть з танків та затримувати учасників цих акцій. Анатолій Фоменко до останнього надіявся, що цивільних вони не зачеплять. Та все вийшло не так.

Орки, отримавши відкоша від української армії під Кривим Рогом, як з цепу зірвалися. Усю свою злість виміщали на цивільних. І люди почали масово втікати із села. Через трохи залишилися майже самі пенсіонери. Ті ж, хто не встиг виїхати, відчули на собі усі «принади» «руского міра». Пограбування магазинів, будинків, фермерських господарств – це були лише квіточки. Якщо в перші дні окупації в селі стояли лише молоді строковики, то потім зайшли добре екіпіровані, у чорних формах з балаклавами «специ». Ці почали шукати активістів, учасників АТО і тероборонівців. 23-річного Анатолія Фоменка, його трирічного сина і маму, яка перед початком війни приїхала додому з Польщі, щоб відпочити й побути з рідними, кілька разів забирали до російського штабу на допити. Спочатку кадирівці роздягнули до трусів й шукали наколки. Вони на тілі Анатолія були, але жодного відношення до «Азова» чи інших українських символів не мали. Наказали за десять днів вивести всі тату. Потім чоловіка просто на вулиці патрульні роздягнули, переглянули його телефон, побили, але не забрали. Через трохи уже прийшли додому і забрали в штаб, одягнувши на голову чорний пакет. У школі, де був штаб, били, бо хтось їм сказав, що Толік має знайомих, які воюють в ЗСУ. Окупанти хотіли, щоб він телефонував своїм друзям на фронт і дізнавався розташування українських військ.

– Принижували, ставили на коліна, зброю в руки давали. Мовляв, якщо я не буду з ними співпрацювати, то вони застрелять мене, а скажуть, що це я прийшов до них зі зброєю. Як не буде з мене ніякої користі, просто пристрелять. Погрожували спалити мою хату разом з рідними. І все це знімали на відео, – згадує чоловік.

До школи на допити Анатолія забирали два рази. Мучителі були у балаклавах, тому облич їхніх не бачив. Але всі були або п’яні, або під дією наркотиків. Після другого допиту Толік прийшов додому і сказав мамі: «Або ми втікаємо, або вони просто мене вб’ють…»

Був єдиний безпечний шлях – через Інгулець. Ближче до вечора Анатолій з мамою і сином об’їхали блокпости через сусіднє село і посадкою дісталися до річки. Там на протилежному березі знайшов човна без весел, прибуксирував його, посадив рідних і попхав на той бік. Полями дійшли до сусіднього села, де у родичів переночували, а тоді ще 25 кілометрів ішли пішки, поки їх не підібрали українські військові й не відвезли до населеного пункту. Тільки тоді видихнули спокійно. Сусіди розповідали, що через дві години після того, як Анатолій з родиною втік з Олександрівки, додому до нього прийшли росіяни. Нікого не знайшовши, стріляли по вікнах, вибили двері й ходили по сусідах – допитувалися, погрожували, бо думали, що чоловік переховується у когось в селі. Зараз родина Фоменків у безпеці. Чоловік у Кривому Розі шукає роботу та житло.

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися