Напевне, ніхто на росії сьогодні не знає, що багато їхніх співвітчизників зобов’язані життям… українським націоналістам та мешканцям ненависної їм «Западної» України. Тим самим демонізованим радянською пропагандою «бандьорам», які ще десять років після закінчення війни боролися за незалежність України, жертвували своєю молодістю, родинами, дітьми і гибіли та гинули у вологих криївках, але не здавалися.
Саме західняки врятували мешканців Півдня та Сходу України, а також мешканців багатьох областей росії від голодомору, влаштованого комуністичною владою через рік після перемоги СРСР у війні з гітлерівською Німеччиною. Союз не міг нагодувати свій народ без американського ленд-лізу, що припинився після завершення війни. Голод у 1946–1947 роках був викликаний не лише несприятливими погодними умовами та занепадом сільського господарства. Просто кремлівські вожді знову, як і у 1932–1933 рр., почали вимагати від селян побільше хліба. У перший післявоєнний рік партія і товариш Сталін вирішили, що Україна має здати з врожаю п’ять мільйонів тонн зерна. Щоб виконати цей план, виміталося все збіжжя, навіть з приватних господарств. І примара вже третього у ХХ столітті голодомору знов стала реальністю. Селян обклали непомірними податками, забираючи на «поставку» м’ясо, яйця, фруктові дерева і навіть шкури тварин. Але найперше відбирався хліб. Поки свій народ, який пережив страшну війну, помирав від голоду, українське зерно їхало до москви, ленінграда, центральної росії, а також до східної Європи, яку «звільнили» радянські визволителі. Аби вкотре втерти європейцям носа і продемонструвати «ефективність» та «успіхи» комунізму. Багатотисячні юрби голодуючих з Брянської, Калузької, Орловської та Одеської, Полтавської, Київської областей потекли до Заходу України. «Мішочники» проривалися на Захід крізь міліцейські кордони, чіплялися за потяги і їхали на дахах товарняків. Серед них було багато фронтовиків у шинелях, з орденами й медалями на грудях. Яке приниження відчували вони, переможці, просячи шматок хліба. Але голод – не тітка… За місяць з поїздів міліціонери зняли 160 тисяч людей!
Тут, на Заході, ще було що їсти. Бо селян ще не загнали до колгоспів, мали реманент, хліб і до хліба. І якби не УПА, яка чинила шалений спротив радянській владі і створенню колгоспів, західнякам не було б чим поділитися з голодуючими. Повстанці саботували й перешкоджали здирницьким хлібозаготівлям, на виконання яких влада кинула весь свій каральний і партійний актив. Вони закликали місцеве населення ділитися харчами з приїжджими біженцями. І хоч самі селяни не дуже розкошували, але ділилися чим могли. За підрахунками істориків, голод 1946–1947 рр. забрав життя понад мільйона людей. Хоча жертв могло бути значно більше, якби не допомога західно-українських областей та не збройний спротив УПА. Чи знають про це рашистські вояки, які прийшли сьогодні в Україну вбивати «нацистов» і «бандеровцев»? Серед тих, кого врятували від післявоєнного голоду у Західній Україні, були їхні «дєди». А «вдячні» онуки тепер крадуть і відбирають в українців зерно. Бо знають, що голодом найлегше підкорити навіть мужніх людей.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!