У Бельгії нашим біженцям дають безкоштовно продукти і гроші на життя
Україна

У Бельгії нашим біженцям дають безкоштовно продукти і гроші на життя

19 червня, 17:35
0
1
Сподобалось?
1

У перші дні війни у паніці та страху чимало наших громадян виїхали з України. Найбільше біженців прихистила Польща, але тисячі подалися в інші країни Європи. Моя знайома Ірина разом з дівчатками-школярками завдяки волонтерам потрапила у маленьку країну Західної Європи – Бельгію. Нещодавно розмовляла з нею по телефону, і вона поділилася своїми враженнями.

В Ірини батьки померли, з чоловіком розлучилася. Жінка чесно зізнається, що важко самій було тягнути дітей. Працювала на двох роботах, аби якось вижити. Та коли почалася війна, її фірми закрилися. Залишилася без зарплати. Вихід підказала однокласниця, яка працювала волонтеркою: «Виїжджай з дітьми до Польщі – там, може, щось знайдеш!» Вона замкнула стареньку хату, зібрала одну сумку і, сівши в автобус, подалася за кордон.

– Ми часто хліба не мали, а про закордонні паспорти ніколи й не думала, – зізнається вона. – Але на кордоні про них ніхто не питав. У Польщі приймали біженців з України, як рідних. Ми там жили кілька днів, а тоді разом із сорока іншими землячками вирішили їхати у Бельгію. Там нас спочатку мали поселити у місцевих, а згодом відправити у соціальні заклади.

Ірина потрапила у сім’ю фермерів. 75-літній Жан займається землеробством, а його дружина Марі захоплюється живописом. Має невеличку майстерню, де пише картини.

– Прийняли мене дуже тепло, – згадує Ірина. – Показали будинок, якому понад триста років. Він переходить від покоління до покоління. До речі, у Бельгії дуже шанують родинні стосунки. Бережуть пам’ять про предків. Мені показували їх фото. Я дуже хотіла до церкви, то пані Марі машиною підвезла у католицький храм. Сусіди одразу назносили багато речей дітям.

До Ірини прийшов соціальний працівник, який допоміг оформити документи для соціального захисту, медичну страховку. А у магазині, дізнавшись, що вона біженка з України, подарували ноутбук. Буквально з перших днів до них завітали поліцейські, аби перевірити, в яких умовах живуть. Дітей оформили у школу, і вони доволі швидко адаптувалися до нових умов.

– Коли уже всі документи оформили, мене переселили у кризовий центр, облаштований у колишньому монастирі, – продовжує жінка. – За житло плачу понад 500 євро за місяць – ці гроші беру з 1800 євро соціальної допомоги. У поїзді, коли показуєш український паспорт, можеш їхати безкоштовно у будь-яку точку країни. Для проїзду у місті купила електронний квиток за 50 євро, який дійсний цілий рік. Певний перелік продуктів дозволяється брати безкоштовно у місцевому супермаркеті два рази в тиждень. Як діти хочуть якихось «видумасів», іду і купую. Їм дуже сподобалися мідії, вдома б ніколи їх не обрала, бо дорого, а тут можу. Загалом, бельгійці невибагливі у їжі. Купують готові заморожені страви, а вдома лишень розігрівають. Багато споживають овочів та фруктів, риби, яка тут недорога.

Бельгія на півночі омивається Північним морем, на суходолі на півночі межує з Нідерландами, на сході – з Німеччиною і Люксембургом, а на півдні – з Францією. Країна невеличка, з населенням трохи більше одинадцяти мільйонів. Є три офіційні мови – нідерландська, французька і німецька. Якою розмовляють, залежить від регіону. Проте всі вільно спілкуються англійською.

– Я щось згадала зі шкільних уроків, на мигах показувала, а ще через інтернет слова перекладала і так розумілася з місцевими, – сміється жінка. – У місті, де я живу, розмовляють нідерландською. Тому й біженців зобов’язують її вчити.

Ірина зауважила, що кожного дня по три години тривають мовні курси. У вихідні занять немає. Група складається з двадцяти осіб різних національностей. Улітку будуть канікули, а у вересні знову відновиться навчання. Згодом потрібно буде здати екзамени. І лише добре знаючи нідерландську, можна претендувати на хорошу роботу.

Ірина, сміючись, каже, що вчитися у сорок з хвостиком набагато важче, ніж у шістнадцять, але налаштована рішуче.

– Швидше б настав мир в Україні, – наголошує. – Ми хочемо повернутися додому, але поки залишаємося тут, бо є більше можливостей для розвитку. І безпечніше.

Олександр МЕЛЬНИЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися