Віталій та Алла Тараніни були щасливою молодою сім’єю, але війна розбила це щастя на шматки. Сиріткою лишився трирічний Данилко. Його встигли вивезти з обстріляного Маріуполя, жив з дідусем на Полтавщині, а тепер малого хоче забрати до себе бабуся, яка повернулася з-за кордону. Кожен вважає, що має право виховувати внука.
Бігла під вибухами до чоловіка
У 2014 році на старенькій машині Віталій з мамою Роланою та своєю дівчиною Аллою виїхали з Красногорівки на Донеччині, бо не хотіли бути під владою рассєї. Зупинилися у Маріуполі. Тут одружилися. З фото усміхається красуня-блондинка Алла, яку ніжно обіймає за плечі чорнявий Віталій. Очі сяють коханням, усмішки говорять, якими щасливими були. Були – це слово боляче ріже серце батькам і друзям. Бо всі пам’ятають Віталія та Аллу саме такими: веселими та позитивними. А як гордилися та любили вони свого синочка Данилка! Віталію було 36 років, Аллі – 33. У полку «Азов» вони майже від початку створення. Спочатку волонтерили, а згодом Аллу взяли на посаду діловода, Віталій займався фінансовими документами. Коли почалася війна, трирічного Данилка забрав дідусь до своєї родини на Полтавщину. Могла їхати і Алла, але не захотіла кидати чоловіка. Вони разом боронили Маріуполь, але на різних позиціях, і загинули з різницею у кілька тижнів. Віталія поранило. Його рятували як могли. Яка ж щаслива була мама, коли отримала відеоповідомлення від сина: «Я одужую, вже краще! Данічка, привіт, я тебе сильно люблю», – передавав вітання синові. Щодня писав дружині, що дуже сумує за нею… І напередодні загибелі подружжю таки вдалося зустрітися після півторамісячної розлуки. Алла не зважала на вибухи і серед ночі пробралася до місця, де лежав Віталій. Невидима сила тягнула до нього, ніби відчувала щось… «У мене текли сльози від щастя, а Віталік їх витирав, – писала у своєму щоденнику жінка. – Не вірила, що бачу його. Через поранення він не міг сидіти. Я нагріла воду, щоб помити і переодягнути. Ми лежали, обнявшись. Тільки зараз розумію, як мало ми обіймалися і цілувалися. Не могли наговоритися. Наближався час їхати. Я взялася збиратися: броня, каска, автомат. Йшли обстріли. Він просив лишитися, казав, що дуже переживає».
– Вони мені вислали це фото – які вони щасливі, що побачилися. Дуже худі були, бо їсти не мали чого, вода технічна, – розповідає мама бійця пані Ролана. Жінка гарно розмовляє українською, хоч сама з Донбасу.
А наступного дня на шпиталь росіяни скинули бомбу. Віталій загинув. Неможливо уявити, як пережила цю страшну звістку дружина!
– Я писала дівчатам, які там були, щоб її підтримували, – розповідає Ролана, яка теж служила в «Азові» і звільнилася у листопаді. – А вона мені: «Не пишіть нікому за мене, я дуже сильна!» Вона геройка, просто неймовірна, в «Азові» таких багато, а от у житті треба пошукати.
Син пані Ролани загинув 15 квітня, а 8 травня ворожа авіабомба вбила і невістку.
– Тепер вони разом у раю, – не стримує сліз жінка.
Не згідна з рішенням чиновників
Маленький Данилко навіть не усвідомлює, які баталії ведуться за його подальшу долю. Коли почалася війна, дідусь Олександр Таранін вивіз трирічного внука на Полтавщину, а потім переїхав на Івано-Франківщину зі своєю другою сім’єю. Він та колишня дружина Ролана Бондаренко – батьки загиблого Віталія. Жінка останнім часом жила у Берліні, займалася волонтерством. Коли дізналася про смерть невістки, повернулася додому. І тут почула, що колишній чоловік оформляє опікунство над внуком. Планувала зняти поруч, у селі Саджавка Богородчанського району, будинок, аби бути ближче до дитини і допомагати виховувати Данилка.
– Тут безпечно і виїжджати за кордон не потрібно. Але він мені сказав, що я не заберу дитину і внук буде з ним, – каже бабуся, яка не згодна з таким поворотом подій.
Розв’язувати конфлікт взялися у Богородчанській селищній раді, на території якої проживає родина дідуся-переселенця з хлопчиком. Розібратися у такій непростій ситуації нелегко. Опікунська рада засідала кілька разів. Служба у справах дітей рекомендувала призначити опіку над Данилком дідусеві. І врешті прийняли таке рішення. Це обурило пані Ролану.
– Ви будете за це відповідати! – заявила бабуся місцевим чиновникам.
Журналістам Олександр Таранін нічого не коментує:
– Я вам штота обязан? Я нє хачу гаваріть!
Звісно, і дідусь, і бабуся дуже люблять онука. Але юристи пояснюють, що перевага на боці найближчих родичів, з якими проживала дитина. Проте крапку у цій історії ставити ще рано. Бабуся налаштована на боротьбу і буде оскаржувати рішення опікунської ради в суді.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!