Командир батальйону «Карпатська Січ» Олег Куцин був не лишень хоробрим воїном, а й великим знавцем історії, шанував звичаї предків. Тому заповідав, коли загине у бою за Україну, поховати його по-козацьки. Саме тому біля труни сумну пісню співав кобзар, опустив голову сивий кінь. Який, за козацькими віруваннями, вивозить душу померлого.
Олег Куцин народився 23 листопада 1965 року в Івано-Франківську, але потім родина переїхала у Тячів на Закарпатті. Він завжди мав свою позицію та був щирим патріотом. Ще задовго до війни для багатьох став прикладом. Попри заборону комуністів, Олег Куцин уперше вивісив синьо-жовтий прапор у Тячеві під час установчих зборів Тячівської районної організації «Народного Руху України». З початком війни на Сході організував волонтерську групу, яка збирала та доставляла допомогу українським військовим, які несли службу поблизу окупованого Слов’янська на Донеччині. Згодом спільно з побратимами створив та очолив окрему добровольчу чоту «Карпатська Січ», яка підтримувала устрій Карпатської Січі 1938 року.
– Мені пощастило – я побачив нову когорту українських героїв, які гідно стали в один ряд з тими, про кого читав, ким захоплювався. І мав щастя формувати цю силу, – казав тоді Олег Куцин.
Згодом чота перетворилася на роту та увійшла до складу 93-ї ОМБр ЗСУ. Воїни «Карпатської Січі» витримали бої в районі Донецького аеропорту, біля Пісків, Водяного, Опитного. У бою за селище Піски Олег Куцин був поранений. Коли загоїлися рани, знову ринувся у бій. У 2015-му очолив комбатантське об’єднання «Легіон Свободи». «Ця війна завершиться або у Чопі, або у Владивостоці», – любив повторювати він, і такі прогнози дуже лякали рашистів. Тому у березні 2017 року слідчий комітет рф порушив проти Куцина кримінальну справу.
Коли 24 лютого росія напала на Україну, Олег відновив Добровольчий батальйон «ОДЧ Карпатська Січ». Січовики під його командуванням вкотре проявили себе на полі бою, тому було ухвалено спільне рішення про створення 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних сил України «Карпатська Січ». Уперше в історії командиром батальйону ЗСУ став молодший лейтенант!
– Проти нас йшла повноцінна російська армія з підтримкою гелікоптерів, авіації, ракет. А ми були добровольцями з автоматами, – розповідав про перші дні війни Куцин. – На ірпінському напрямку ми почали просуватися вперед, вибили ворога. На кільці на в’їзді в Ірпінь зайняли оборону на декількох напрямках. Основне наше завдання було не пустити ворога у Київ.
А тоді їх перекинули на Харківщину. Олег Куцин загинув на Ізюмському напрямку. Побратими кажуть, що втратили не тільки свого командира, а батька! Волонтери згадують: Олег був простий у спілкуванні. Коли питали, що доставити на передову, казав: «Привезіть нам замість батончиків і таблеток звичайний часник». Він усім серцем любив Україну, і його сила духу передавалася усім солдатам.
– Ми усі з націоналістичних середовищ. Ядром були члени партії «Свобода», мої друзі, звідки і я, – казав Олег. – Ми не прийшли сфотографуватися, заселфитися чи на блокпосту постояти. Усі готові віддати життя за рідну землю.
Похоронили Олега Куцина на Байковому кладовищі у Києві. В останню путь його проводили не лишень рідні та бойові побратими, а тисячі людей.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!