У перші ж дні підступного нападу росії на Україну під окупацією опинилися сотні населених пунктів, що були відрізані від постачання продуктів та ліків. Розповіді про те, як люди виживали в умовах ворожої блокади, продовжують вражати. Колись про це напишуть у книгах і підручниках історії…
Посивіла дитина
Мешканці села Клавдієво-Тарасове на Київщині опинилися у ворожій облозі 8 березня, і після того звідти не було ні виїзду, ні в’їзду. Росіяни стояли у всіх навколишніх селах. І хоч усюди вибухало й бахкало, у самому Клавдієвому москальські колони не зупинялися, а проїжджали транзитом. Найімовірніше, тому, що на старих картах замість села значилося болото.
Із села не встигли виїхати чимало багатодітних родин. Спочатку хліб ще продавався у місцевому магазині. Давали по пів буханки в одні руки. І то за ним треба було пів дня вистояти в черзі. Дітей доводилося кидати вдома самих і йти вбрід через річку, по коліна у воді, щоб принести до хати хоч щось. Звісно, діти не наїдалися. У кого було борошно, почали пекти малим палянички. «Вони за той хліб хапались. Я не їла», – згадує крізь сльози одна з мам.
– Хлопці кажуть, що йдуть танки. Усі тікали через ліс, а ми вдома самі, тож боялися. Мама пішла по хліб, – це страшні спогади 9-річного Дениса.
Один з танків націлився дулом у їхню хату і лише дивом не вистрілив. Хлопчик після пережитого посивів…
Селян рятувала піч онколога
– Ми під обстрілами пекли хліб з того, що назбирали по всіх хатах. За муку мовчу, бо хоч плач було – витрушували з пакетів кожну пилиночку. Нашкребли на дві буханки. Вимішували навпіл зі сльозами. Я той хліб пам’ятатиму довіку, – розповідає Любов Карбовська свою історію порятунку.
Багатьох врятувала від голоду піч, яку збудував на своїй дачі відомий дитячий онколог Вадим Кобись. Змурував її, щоб онукам показати, а сталося так, що врятувала і його родину, і чимало односельців. Люди, у кого було борошно, несли його до Кобисів, пекли там хліб і розносили по хатах.
Мешканці села Биків хліба взагалі не бачили. Коли одній з родин вдалося вирватися із села і приїхати у Черкаську область, де їх зустріли волонтери й нагодували, треба було бачити, як діти їли хліб. Вони казали, що нічого смачнішого ніколи не пробували.
Замість паляниць – кукурудзяні млинці
А в Іванківському районі замість паляниць люди пекли млинці з кукурудзи, яку подрібнювали на м’ясорубці.
– Коли ми вибралися з окупованого Маріуполя у квітні, то не могли наїстися хліба. Саме хліба. Навіть м’яса чи якихось смаколиків не хотілося, – доповнює розповідь Олена Перкова.
Знайомий, який воює на передовій на Харківщині, розповів вражаючий епізод:
– Іду селом. Бачу – бабуся сидить. Привітався, щось запитав. Зрозумів, що голодна. Простягнув їй буханку хліба. Якими очима вона дивилася на нього! Дав їй усього, що в мене було. А через дві години росіяни як почали гатити по тому селу, навряд чи та бабця вціліла. Вона й досі стоїть у мене перед очима…
Тепер мешканці з окупованої Херсонщини пишуть, що вони у своїх степових селах уже три місяці не бачили хліба. І невідомо, коли побачать. Як і воду, яка в окупації стала на вагу золота. В оточеному Маріуполі люди міняли коштовності на баклажку питної води. Чимало окупованих сіл уже забули про централізоване водопостачання. А російські нелюди продовжують красти і вивозити українське зерно до росії. Ще й знищують поля з достиглим збіжжям запальними снарядами. Цьогорічний хліб дається нам особливо важко, бо за нього платимо і потом, і кров’ю.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!