Іван та Ганна ПРОКОПЕНКИ
Україна

Як живуть у селі за два кілометри від Росії

24 липня, 13:15
0
1
Сподобалось?
1

Виття сирен повертає нас, жителів міст і сіл на Заході України, до реальності: війна йде. Обстріли тривають, гинуть люди. Щодня дізнаємося про нових жертв. Нам страшно, хоч ми й далеко від епіцентру подій. А як витримують там, на передовій чи на кордоні з окупантами?

Мали у Бєлгороді кумів і роботу

Мешканці невеличкого села Тур’я Краснопільської територіальної громади на Сумщині ніколи й подумати не могли, що від їхніх сусідів-росіян полетять бомби. Бо ж багато місцевих їздили на роботу у Бєлгородську область, що за якихось два кілометри за полем. Там жили родичі, куми, друзі. Тепер їх розділила війна.

Сумщина першою побачила російських «асвабадітєлєй». Звідси вони хотіли за три дні добратися і підкорити Київ. Однак наші люди дали гідну відсіч ворогам. Тепер орки мстять, як можуть. Обстрілюють постійно. Вороги зі своєї території ведуть вогонь зі ствольної та реактивної артилерії. Випускали некеровані ракети з гелікоптерів. У селі шестеро поранених людей, обірвані лінії електропередач, уламки у житлових будинках.

«Служили в армії, яка тепер в нас стріляє»

Місцева жителька Ганна Прокопенко не може стримати сліз, коли розповідає, що обоє з чоловіком військові. Давно вже на пенсії, а раніше служили у… Росії.

– Ми прожили у Тур’ї більшу частину життя. Чоловік був офіцером, а потім і я трішки служила. У тій же армії, яка нас тепер стріляє. Вони зомбовані. У мене дуже багато знайомих було, з якими тепер ніяких стосунків не маю, бо ти їм кажеш одне, а вони тобі – зовсім друге, – зітхає жінка.

Серце стискається, коли думає, що хтось з колишніх друзів стріляє по її хаті. «Ось такий привіт передали», – гірко усміхається і показує на вибите вікно та уламок ворожого снаряда. Коли почався обстріл, чоловік ледве встиг сховатися у погріб.

– Чудо спасло мене. Як другий раз народився. Так би вбило, – пригадує Іван Прокопенко.

Люди не хочуть втікати

У центрі села великі вирви від снарядів. Пошкоджені газові труби, кілька днів не було світла. У приміщенні колишньої сільської ради вибило вікна та потрощило стіни.

– Коли бахнуло, всередині були працівники, – каже староста села Людмила Гуцал. – Вони ледь-ледь звідти якось змогли вибігти. Ще снаряд розірвався у парку, поруч з дитячим майданчиком. На щастя, ніхто не постраждав.

Очільниця громади зізнається, що страшно так жити, бо не знаєш, коли прилетить від сусідів. А ще вони оглядають територію з дронів і можуть кинуть вибухівку. Та незважаючи на небезпеку, місцеві не поспішають евакуйовуватися. Когось господарство не пускає, хтось не хоче кидати стареньких батьків, які навідріз відмовляються переїжджати у безпечне місце. Як повідомила Людмила Гуцал, загалом у селі є понад чотириста жителів. І лише десять родин покинули свої домівки. Інші відмовляються, бо вірять, що рашистів скоро проженуть з України.

Наталія ВЕЧОРОВА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися