Війна поділила життя всіх українців на «до» і «після». У мирному житті 32-річного Олександра Чайку у рідній Сквирі та Києві знали як веселого хлопця і талановитого тренера зі спортивної акробатики й танців. Та з перших днів війни він не міг не піти туди, де мають бути справжні чоловіки у важку хвилину. І не важливо, де ти працював до того, костюм якого бренду носив. Під час війни всі однакові й мета єдина – врятувати рідну країну.
Життя без сальто і шпагатів
Хоч в армії Саша не служив, до війська його взяли. Після підготовки у Яворові був зарахований до підрозділу 24 бригади, що їхала у зону бойових дій на Луганщину. Захищав Лисичанськ, Попасну, де й трапилося те, що круто змінило все його життя. Снаряд розірвався поруч, тож його осколки не просто посікли, а перебили кістку правої ноги. Присипаного землею Сашка відкопали побратими. Але гангрена, що стрімко розвивалася від вогнепального перелому, залишала дуже мало шансів на життя. Далі – кілька операцій, майже півтора місяці у реанімації. Та величезна жага Саші до життя, молитви рідних і сотень геть незнайомих людей, які підтримували його, зробили неймовірне. Лікарі з Дніпра витягнули хлопця фактично з того світу.
Що значить втратити ногу для людини, для якої це його робота, улюблена справа, життя?
– Коли прокинувся після наркозу і опритомнів, зрозумів, що уже немає ноги… Як я тепер буду викладати, як же ті діти, які мені стали рідними і в яких вкладав частинку себе? Бо тренерство та акробатика, спорт не просто були роботою для мене – це моє життя, моє натхнення. Я ніколи не уявляв себе без стрибків, сальто, фляків, шпагатів. Стільки ще планував зняти крутих акробатично-танцювальних відео, а зараз це все уже в минулому… – згадував нелегкі перші тижні після операцій Олександр.
Замість весільних гостей – поранені побратими
Весь цей час поруч із Сашком була його кохана Аня та бойові побратими, незнайомі люди, які підтримували дух бійця. «Я вірю у нашу перемогу і в себе, що пройду цей непростий шлях. А поки ми ще воюємо, кожен на своєму фронті. Знайте, що можете розраховувати на мою підтримку. Як то кажуть, чим зможу – допоможу. Все буде Україна! Тримайтеся, хлопці, ми обов’язково переможемо і будемо щасливі! Уже інші – трохи побиті, але щасливі. Всіх обіймаю», – писав товаришам на фронт Сашко, підтримуючи їх з лікарняного ліжка.
– Я захоплююся твоєю силою духу, жагою до життя та великим бажання після всього, що трапилося, все одно повернутися в професію. Вірю і знаю, ти все зможеш. Я завжди поруч як емоційна опора. Тобі давали 20 відсотків на життя, а я вірила, що ти виживеш, бо обіцяв, коли йшов воювати, повернутися живим. І ти дотримав слова. Дякую Богові за це. Казали, що ти впадеш в депресію, бо ампутація – це складно. Але ти сприйняв її як другий шанс довести собі, що нічого неможливого немає. І ще своїм позитивом піднімаєш дух солдатам, які лежать з тобою в палаті. Ти боєць по життю: усміхаєшся, всіх підбадьорюєш. Лише я знаю, як тобі все це дається і з якими зусиллями. Та головне, що ти рухаєшся вперед, – каже про Сашка кохана Аня.
Люди щиро бажають бійцю повернення до улюбленої справи. Вони впевнені, що попри втрату ноги, Саша завдяки своєму незламному духу зможе стати видатним тренером і прикладом для мільйонів. А минулого тижня у житті Сашка та Ані сталася подія, яку вони, можливо, планували не так, але вона мала неодмінно відбутися – закохані стали на рушничок щастя. Без білої сукні, у воєнній формі замість костюма, а гостями та свідками – побратими, з якими він лежить у госпіталі. Хоча розкішне свято з усіма атрибутами Сашко обіцяє коханій пізніше. А поки що новоствореній сім’ї Чайок – гірко! Кохання на довгі роки і мирного неба у нашій рідній Україні!
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!